ТОП просматриваемых книг сайта:
Роксоляна. Осип Назарук
Читать онлайн.Название Роксоляна
Год выпуска 1930
isbn 978-966-14-5469-8,978-966-14-5465-0,978-966-14-5186-4
Автор произведения Осип Назарук
Татарська сторожа спроваджувала їх поміж рядами засоромлених жінок і дівчат, котрі розуміли, що оглядають їх на продаж.
Властивий поділ добичі ще не був переведений. Але купці вже тепер хотіли оглянути її, щоби слідити за тими жінками й дівчатами, котрі їм особливо припадуть до вподоби.
Глава ІV
У Криму
Взріла корчі все зелені
В синіх горах Криму,
Полонини Чатирдагу —
Мов квітки килиму…
1
– «Відкрий свої очі й дивися. Бо що побачиш тепер, того вже ніколи не узриш!»
Сими словами Корану відізвався старий турок, купець Ібрагім до свого вірменського спільника в місті Бахчисараю, привівши до нього щойно куплену невольницю.
Старий вірменин подивився на свіжий товар, і його очі весело блиснули.
– Ва, ва,[37] – сказав по хвилі, скривившися. – Ти, певно, заплатив тілько, що за ті гроші можна б купити дім у Кафі, в самій пристані!
– О, заплатив я багато, – сказав Ібрагім. – Але варт!
– Що варт? Як варт? Чому варт? Що на ній єсть? Ледви на ногах стоїть! Кому її продамо? Я гадав, що ти купиш бодай три або чотири здорові дівки за ті гроші, які ти взяв!
– Слухай! – відповів спокійно старий Ібрагім, відкриваючи верхній одяг і руки молодої дівчини, що вся запаленіла від сорому. – Ти подивися тільки! Вона така гарна, що я раджу якнайскорше вивезти її з Бахчисараю до Кафи. Там у гурті лекше її укриємо до слушного часу. Бо тут забере нам її котрий-небудь зі синів Могаммед-Гірея, а заплатить тілько, що й плюнути не варт!
– За неї ніхто багато не заплатить! Вона хора!
– Не говори дурниць! Я сам взяв би її до свого гарему і мав би потіху на старі літа. Але се задорогий для мене товар! А хора вона не єсть, тільки втомлена дорогою і татарською тресурою. А ти не був би втомлений, якби так тебе кілька тижнів гнали, як коня на ременях?
Старий вірменин знав се, а сперечався лише по своїй торговій звичці. По хвилі сказав:
– Може, її троха підховаємо і продамо якому баші.
– Ні, – відповів Ібрагім. – Я вже думав над тим. Ми її не троха, тільки довше підховаємо… А потому я сам повезу її продавати.
– Чому ти сам?
– Бо я сподіюся вкрутити її бодай на служницю до гарему, може, навіть якогось дефтердара:[38] се лучше для нас, ніж до баші. Хто знає, як вона нам може стати в пригоді.
– Ліпше не мати пригод! А заки вона здобуде собі ласку якої жінки великого пана, нас уже може й на світі не буде.
– То діти наші будуть!
На се старий вірменин був чуткий. Він подумав хвилю і сказав:
– Добре, повеземо її завтра до Кафи. Але я за тим, щоб її якнайскорше продати. Такий товар недобре довго держати!
– Побачимо,
Вірменський оклик.
Дефтердар – генеральний поборець податків. Дефтердарів було рівночасно більше. Були се дуже впливові люде.