Вогнепальні й ножові - Сергій Жадан

Скачать книгу

що радили

      йому захоплювати бронепотяги, підіймаючи

      за собою мертвих – кость до кості,

      і зграя китайців, котрі взагалі слабко розуміли,

      з ким воюють, не говорячи вже – за що.

      Можна припустити, що вдень вони йшли за

      повітряними драконами, які дихали над ними

      сіркою та паровозним вугіллям,

      що вночі вони читали карту зоряного

      неба, дивлячись, як метеорити падають

      в море, дзвінко б’ючись об борти

      флоту союзників.

      Мабуть, найбільші розчарування

      припадають на долю тих, хто намагається

      впорядковувати навколишню порожнечу,

      доповнюючи її своєю власною. Проходячи

      через вогонь óпору та несприйняття, ми

      обпалюємо волосся, зазираючи в очі

      справедливій і всюдисущій зневірі.

      Куди б ти не прямував, куди б не скеровував

      свій шлях, відхиляючись від прокреслених для

      тебе на військових мапах маршрутів,

      скільки б ти не намагався переграти навчених

      перевізників, але, Йоно, мудрість у тому, що

      всіх нас рано чи пізно викидає на берег,

      де нас уже давно чекають,

      з радістю і нетерпінням,

      всі ті, хто буде любити нас до смерті,

      всі ті, хто буде цю смерть

      невблаганно прискорювати.

      Депо

      І зорі, пролітаючи над ним,

      шепотіли: «Арон Барон,

      ох, Арон Барон,

      неси свою правду,

      доки сніг замітає перон».

      І Арон Барон, пекар,

      досвідчений революціонер,

      котрий вів за собою в Чикаго

      натовпи анархістів,

      приїздить під Різдво,

      ніби апостол Павло,

      до харківських залізничних

      майстерень, в депо.

      В кожусі, накритий мішками та шкірами,

      на поштових сáнях,

      привозить чорну свою

      пропаганду,

      розповідає залізничникам про братів,

      що полягли в повстаннях.

      Арон Барон,

      в синій робітничій блузі,

      з зеленим димом у бороді,

      закликає колійників і машиністів

      триматися разом

      в роботі

      та боротьбі.

      Пише в посланнях:

      «Залізницю прокладено там,

      де Господь провів своїм

      жовтим нігтем

      по густому ландшафту,

      це він відчиняв ворота наших заводів,

      він заповнював мужністю наші легені,

      наче вугіллям шахту.

      Немає нічого, чого б

      не можна було перевезти в наших вагонах.

      Немає нічого в минулому,

      за що нам потрібно триматись.

      Все, що нам залишається, – віра,

      яку ми винесемо із собою,

      коли за нами займуться ріки

      й падуть небеса.

      Наше небо,

      яке запалюється і згаса,

      наші щоденні клопоти,

      наша спайка з вологим золотом сонця,

      наші сім’ї та померлі батьки —

      народжуючись і вивчаючи

Скачать книгу