Скачать книгу

тихий і сумний!

      Коли б востаннє з висоти

      Мої страждання бачив ти

      За цим столом чувань нічних,

      Між цих пергаментів і книг!

      Коли б я міг блукать між гір,

      В твоїм промінні ніжить зір,

      Серед печер звиватись духом,

      В твоїй імлі снуватись лугом,

      Весь чад науки там лишити,

      В твоїй росі цілющій змити!..

      Ох! Я ще тут, в тюрмі-норі?

      О мури прокляті сирі!

      У цих мальованих шибках

      Небесний світ – і той зачах![9]

      Стримлять до неба стоси книг,

      Ненатла точить їх черва,

      Їх пилюга густа вкрива,

      І кіпоть осіда на них;

      Уздовж полиць з давнезних літ —

      Реторти, слоїки, склянки,

      Начиння, приладів рядки —

      І це в тебе світ! І це зветься світ!

      І ти питаєш ще, чому

      На серце туга наляга,

      Чому незвідана нудьга

      Труїть всі радощі йому?

      Замість живих природи хвиль,

      Куди Творець людей вселив,

      Навколо тебе – тлінь, і цвіль,

      І жах потворних кістяків.

      Тікай! На волю, на простір!

      Візьми цю книгу чарівну;

      Цей Нострадамів віщий твір

      Тобі відкриє таїну[10].

      Спізнаєш ти шляхи світил,

      Збагнеш природи вічний рух,

      І в душу вступить повінь сил,

      Коли промовить духу дух.

      Шкода обнять сухим умом

      Священних знаків зміст живий;

      Ви, духи, тут в'єтесь кругом,

      Озвіться ж ви на голос мій!

      (Розкриває книгу і бачить знак макрокосму) [11] .

      Яким блаженством всі мої чуття,

      Уся моя істота пойнялася,

      Немов по жилах полумінь життя

      І невмируща юність розлилася…

      Чи то ж не Бог ці знаки написав,

      Що душу збурену втишають,

      Що серце вражене втішають,

      Що перед розумом наяв

      Природи тайнощі всесильні виявляють?

      Чи ж я не Бог? Я просвітлів!

      І враз моє духовне око

      В природи творчий вир заглянуло глибоко.

      Тепер збагнув я сенс премудрих слів:

      «В світ духів можна прозирнути[12],

      Та ум і серце мляві вкрай:

      Встань, учню, і земнії груди

      В ранковім сяєві скупай!»

      (Розглядає знак).

      Як все тут діє в колі вічнім,

      У многоликій красоті,

      Як сили горні в льоті стрічнім

      Міняють кінви золоті!

      На благовісних крилах мають,

      Споруду всесвіту проймають

      У гармонійній повноті!

      Яка картина! Ах! Картина лиш…

      Природо безконечна! Де ж, коли ж

      Знайду ту грудь, що нею світ ти поїш,

      І небо, й землю – все живиш?

      Невже ж ти болю в серці не загоїш,

      Жаги палкої в нім не заспокоїш?

      (Перегортає нетерпляче книжку й натрапляє на знак Духа Землі).

      Цей знак на мене має інший вплив!

      Ти, Дух Землі, мені рідніший,

      Я

Скачать книгу


<p>9</p>

У цих мальованих шибках / Небесний світ – і той зачах! – В готичних будівлях часто застосовувались кольорові шибки.

<p>10</p>

– Цей Нострадамів віщий твір / Тобі відкриє таїну. – Нострадам (точніше, Мішель де Нотр Дам) – сучасник історичного Фауста, лейб-медик і астролог французького короля Карла IX, автор відомих пророцтв (1503–1556).

<p>11</p>

Розкриває книгу і бачить знак макрокосму. – Згідно з містично-кабалістичним «ученням» існує три світи: елементарний (стихійний, матеріальний), небесний і наднебесний (духовий), що разом становлять великий світ – макрокосмос. Все, що є в однім із тих світів, має аналоги в двох інших, і всі три світи в постійній взаємодії, яку Ґете виразив тут у дусі давніх магів образами духів, що «в льоті стрічнім міняють кінви золоті». Знак макрокосму – шестикутна зірка.

<p>12</p>

Тепер вбагнув я сенс премудрих слів: / «В світ духів можна прозирнути…» – Перевіршована цитата із Сведенборґа, шведського натураліста й містика (1688–1772), «вчення» якого було дуже популярне наприкінці XVIII ст. Згідно з цим «ученням», потойбічний світ складається з об’єднань духів, які населяють різні стихії; духовидці можуть спілкуватися з духами лише певної доступної для них сфери, і то при умові досягнення ними вищої міри моральної досконалості. Ґете як учений неодноразово виступав проти спіритизму Сведенборґа, але у «Фаусті» він у ряді місць використовує деякі його положення як поетичні образи для змалювання т. зв. «потойбічного світу».