Бот - Максим Кидрук

Скачать книгу

– TJ.)

      Миршавий гереро ліворуч від Тимура сіпнувся, схилився униз і, попорпавшись, дістав з-під сидіння рацію. Поспіхом, неначе вона була прогріта до червоного, передав її босу.

      – Ндонґо, говорить Ріно, – натиснувши кнопку зв’язку, відчеканив велетень. – Ти чуєш мене, фелла?… – мовчанка. – Мудак, це твоя машина у мене на хвості?

      Відповіді не було. Атмосфера твердла, мов свинець, невблаганно перетворюючись на морок. Велетень труснув рацією, натиснув кнопку і пробасив удруге:

      – Повторюю, це Ріно, – пауза. У відповідь – незмінна тиша в ефірі. – Донґі, сучий ти сину, у вас там усе гаразд? Відповідай негайно!

      Глухе скрекотання, і жодного звуку, схожого на людський голос. Хедхантер шумно видихнув повітря і заговорив з помітним роздратуванням:

      – Ндонґо… Френкі… Ви мене чуєте? Прийом… Якщо ви мене розігруєте, чорнопикі вилупки, то після повернення на базу я вашими ж яйцями позатикаю вам вуха. Як зрозуміли?

      Але ні Ндонґа, ні Френкі нікого не розігрували.

      – Можливо, вони загубили рацію, – невпевнено пробубнів Джеро.

      – А можливо, то вже не вони, – закінчив фразу Ріно.

      Переслідувачі насідали на п’яти. Джеро витискав з машини все, на що вона здатна, але відірватися не міг. Хедхантер не випускав з рук засмальцьовану військову рацію. Тепер він викликав «NGF Lab». Крізь завади спершу донеслось рівномірне шипіння, а згодом динамік озвався переривчастим голосом:

      – Ріно, ми ’ебе чує’о… ’Овори.

      – Хто це?

      – Ц’ Ральф Доернберг.

      – Ральфе, нас атакували. Ймовірно, ми втратили «Туарег» Такеди з усіма, хто був у ньому… Ти чуєш, Ральфе?

      – Що з’чи’ «імовірно»?

      – Те, що я не певен у цьому. Автомобіль мчить за нами, і ми… – Ріно зам’явся. – Ми не знаємо, хто в ньому. В моєму екіпажі один поранений.

      – Зрозуміло, – прохрипіла рація, а тоді Ральф немов прокинувся: – Вони женуться за вами? От лайно! Тимур Коршак живий?

      – Підтверджую. Українець з нами. У вас усе гаразд?

      – Якщо ти питаєш про «малюків», то вони не з’являлися. Але периметр ще й досі не під напругою.

      – Мені потрібно, щоб ви нас зустріли.

      – Зрозумів.

      – Стягни всіх, хто може тримати зброю і не обісреться від звуків власних пострілів, до західної стіни корпусу «EN-1». Джеро піджене джип до воріт № 4. Витягуйте хлопця, а я спробую затримати тих, що сунуть за нами назирці… Хто б там не був…

      – Все зробимо, Ріно, – виплюнув динамік і заглух.

      – Поясніть мені, що врешті-решт відбувається? – дратувався Тимур. – Що це за будівлі попереду? Чому всі так переймаються моєю особою?

      Хедхантер повернувся до програміста.

      – Слухай мене уважно, фелла. Від цього залежить твоє життя. Відтепер уже не тільки твоє. Ми підскочимо до стіни, станемо правим боком. Навпроти будуть залізні ворота. Як тільки побачиш їх, викочуйся на хрін із джипа і рви до них. Не озирайся і не спиняйся, що б не робилося за твоєю спиною. Затямив?

      Велетень

Скачать книгу