Бот - Максим Кидрук

Скачать книгу

сповна осягнути те, що він щойно зміркував, як Флавіо сказав:

      – Це не міраж, – вчепившись руками в кермо, старий індіанець налякано глипав на дзеркальце заднього виду. – В Атакамі не буває міражів, сеньйоре…

      Жодних сумнівів: посеред пустелі стояла жива дитина.

      – Зупинись! – звелів Джей-Ді.

      – Сеньйоре, я благаю вас, не треба…

      – Я наказую тобі: негайно зупини машину!

      Флавіо неохоче натиснув на гальма і спинив джип.

      – Сеньйоре, ви не розумієте, що коїте, – забелькотів шофер. – Це демон, його бачили відразу в кількох місцях…

      – Старий дурню, ну що ти верзеш? – розсердився кардіохірург. – Там дитина! Така ж реальна, як і ми з тобою. Ми не можемо просто так лишити його у пустелі. – Джей-Ді на мить затнувся, зрадівши власній здогадці: – Звідки ти знаєш, може, десь неподалік зазнав аварії пасажирський літак, і цей малий – єдиний, хто вцілів серед усіх пасажирів?… Так і є, він контужений, і саме тому так дивно поводиться.

      Новозеландець відстебнувся, виліз із джипа й обійшов машину.

      Здійнята курява розсмоктувалась, з ледь вловним шарудінням опускаючись на землю. Малий, як і раніше, стояв коло дороги і розглядав «Range Rover». Від Річардсона його відділяло кілька сотень метрів. За хлопцем простягалась довга, геометрично правильна тінь.

      Джей-Ді підняв над головою праву руку і помахав.

      Хлопчик блискавично відреагував – помахав у відповідь. Теж правою.

      Річардсон переможно посміхнувся, подумки лаючи Флавіо, і помарширував уперед, за звичкою вимахуючи руками під час ходьби. Після першого ж лікаревого кроку хлопчик зрушив з місця і попростував назустріч… практично так само вимахуючи руками.

      Наближаючись, Джей-Ді мусив визнати, що його альтруїзм кудись вивітрився. По спині забігали мурашки. Щось, у дідька, було не так. Щось негаразд з тою дитиною. Він не міг зрозуміти, що саме – Атакама плутала думки. Лікар не страждав агорафобією, проте усвідомлення того, що у випадку якої-небудь загрози тікати нема куди (не тому, що тікати дійсно нема куди, – вся пустеля твоя, біжи куди хочеш, – а тому, що тікати безглуздо: на десятки кілометрів навкруги ніде сховатися), пришвидшувало серцебиття.

      Попри це Джей-Ді не збавляв темпу – віддалявся від машини.

      Хлопчик мав гарну фігуру: широкі груди, міцні ноги, накачаний прес. Його статуру можна було б вважати досконалою, якби не голова. Вона здавалася непропорційною через надміру опуклу верхню частину черепа. В тому ніби й не було нічого надприродного. Та все ж легка диспропорція впадала в очі.

      Коли відстань скоротилася до сотні кроків, хвилювання зринуло в грудях Джей-Ді. На малому не було синців, ран чи мазків сажі, словом, нічого, що свідчило б про авіакатастрофу. Шкет був чистим, мов янгол, і анітрохи не скидався на того, хто виборсався з палаючого літака.

      А тоді – ще кілька кроків – і Річардсон розгледів обличчя малюка. Те, що постало перед Джей-Ді, відкарбувалось у його мозку навіки. Хлопчик мав застигле, подібне на маску обличчя. Під мармуровим

Скачать книгу