LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – Так воно й справді здається. Кожен бере, кожен дає. Таке вже життя.

      – Але ж даруй, коли в тебе нічого немає, то що ж ти даватимеш?

      – Кожен дає, що має. Воїн дає свою силу, купець – крам, учитель – науку, селянин – рис, рибалка – рибу.

      – Чудово! А що можеш дати ти? Чого ти навчився, що ти умієш?

      – Я вмію думати. Вмію чекати. Вмію постувати.

      – І все?

      – Гадаю, усе!

      – А який з цього зиск? Візьмім постування… Яка з нього вигода?

      – Вигода дуже велика, пане. Коли хтось не має чого їсти, тоді постування – це наймудріше, що він може придумати. Якби, скажімо, Сіддхартха не навчився був постувати, йому довелося б уже сьогодні найнятися десь на службу – у тебе чи в когось іншого. Сіддхартху просто штовхнув би на це голод. А так Сіддхартха може спокійно ждати, він не знає, що таке нетерплячка, не знає, що таке скрута, він уміє довго терпіти голод та ще й при цьому сміятися. Тут, пане, в пригоді стає постування.

      – Твоя правда, самано. Зачекай хвилинку.

      Камасвамі вийшов, згодом повернувся зі згортком, простяг його гостеві й спитав:

      – Можеш оце прочитати?

      Сіддхартха глянув на згорток – то була якась торгова угода – й почав уголос читати.

      – Прекрасно, – мовив купець. – А ти б не написав мені щось отут? – І простяг юнакові аркуш і грифель.

      Сіддхартха написав і передав аркуш господареві. Той прочитав:

      – «Уміти писати – це добре, а вміти думати – ще краще. Розум – це добре, а терпіння – ще краще».

      – Пишеш ти славно, – похвалив Сіддхартху купець. – Ми з тобою ще побалакаємо. А сьогодні я прошу тебе бути моїм гостем і поселитись у цьому домі.

      Сіддхартха подякував, прийняв запрошення і став жити в домі торговця. Юнакові принесли одежу та черевики, а слуга щодня готував йому купіль. Двічі на день тут накривали розкішний стіл, але Сіддхартха їв тільки один раз і не брав у рот ні м’яса, ні вина. Камасвамі розповідав йому про свої торговельні справи, хвалився коморами й крамом, показував свої обрахунки. Сіддхартха багато чого вчився, багато слухав і мало розмовляв. Пам’ятаючи про пораду Камали, він ніколи не ставив себе нижче Камасвамі, примушував купця, щоб той обходився з ним, як із рівним, навіть краще, аніж із рівним. Камасвамі вів свої справи дбайливо, нерідко з азартом, одначе Сіддхартха дивився на все це, немов на гру; він докладав зусиль, щоб добре опанувати правила гри, проте її зміст його не захоплював.

      Не довго й пробув він у домі купця, як той вже почав прилучати його до своїх справ. Та щодня в годину, котру йому призначила Камала, Сіддхартха навідувався до красуні – гарно вбраний, у гарних черевиках, а невдовзі почав уже й приносити їй подарунки. Багато чого навчили Сіддхартху її червоні, розумні вуста. Багато чого навчили його ніжні й гнучкі її руки. Його, хто був у коханні ще тільки хлопчик і прагнув сліпо, невситимо пірнати в утіху, немов у глибінь бездонну, Камала вичерпно й терпляче навчала, що втіхи не можна зазнати, не даруючи втіху іншому, і що кожнісінький порух, кожен доторк, і погляд, і ласка, кожен клаптичок

Скачать книгу