Життя в рожевому - Галина Горицька Ретророман

Скачать книгу

до Києва – тож Галина Григорівна могла не хвилюватися за Наталю. Залишала її на Марусю і йшла «стукатися у двері». Вона це так називала чоловікові. І вона це достобісу вміла робити: що фігурально, що буквально.

      Спочатку в неї нічого не виходило. Але жінка була не з тих, хто здається. Вже за два роки вона товаришувала і з Іваніцею – начальником квартирного відділу в райвиконкомі, і з Митрофановим – своїм безпосереднім шефом – начальником районного відділу освіти. Ті бідкалися, що нічого зробити не можуть, однак у кімнаті Габзовських у квартирі номер тридцять чотири регулярно залюбки чаювали. Аж ось сусідня кімната звільнилась, і Іваніца, якого вже потроху починало дратувати, як настирно Галина Гигорівна вибиває собі зайві метри, їй натякнув: «Захоплюйте житлоплощу самовільно. Так легше буде щось придумати».

      І ось, нарешті, отримали довгоочікуваний ордер! Запальна і язиката завідувачка дитячого садочка, Галина Григорівна ще довго докорятиме чоловікові (якщо бути точною – все подальше спільне життя). Мовляв, ти під столом ховався, коли я кімнату вибивала. Але наразі – свято. Кімнату дали! Не треба більше вчотирьох – вона, молодий капітан, малолітня дочка і молодша сестра – жити у двадцяти п’яти метрах. Ура!

      Тож жити ставало все краще і краще? Чи як там, ніби мантру, повторювали з маленького ящика, який нещодавно з’явився і в нашій вітальні? Принаймні, жити ставало веселіше. Народ, що трохи оговтався від війни і навіть призабув, як то воно було, вимагав уже не лише хліба, а й розваг.

      З’явилися на вулицях спортсмени. Це був певний тип молоді, якій уже не треба йти на фронт і шукати окраєць хліба в повоєнний період. Це був надлишок. І люди нарешті могли собі дозволити цей надлишок. Суцільна кристалічна необхідність відпала, і в цьому крилися найважливіші зміни.

      Річковий вокзал прикрасили прекрасними мозаїками, ну майже фресками, тих таки спортсменів, і ті фрески навіть не мали ідеологічного характеру.

* * *

      Не забували й про культурно-мистецькі заходи. Театральне життя буяло різнобарв’ям. Вкотре ішов безсмертний балет Чайковського «Лебедине озеро», у якому партію Одетти-Оділії блискуче виконувала народна артистка УРСР Олена Потапова. Як не дивно, в минулому, 1959 році, її відпустили на гастролі в США і Канаду. І, як не дивно, вона не лише повернулася назад до Радянського Союзу, а й отримала звання народної.

      Усі театри активно готувалися до Декади української літератури й мистецтва в Москві. Багато говорили про прем’єру комічної опери Сандлера «В степах України» за однойменною комедією Корнійчука. Вона прогриміла від Одеського театру опери та балету до Київського й назад. І її в першу чергу збиралися показувати московській публіці.

      Минулого року в Київському театрі Івана Франка своїм «соціалістичним реалізмом» хизувалася вистава «Грані алмаза». «Розкривати героїчний пафос нашого щоденного трудового життя, показувати високе у звичайному, „буденному” – одне з головних завдань мистецтва» Скачать книгу