Скачать книгу

голови попровалюємо, не бились би.

      Сильно тоді в них культура затрималася… Та й не дивно: з попроваленими головами не дуже культурне життя налагодиш…

      Вирішили якось вони театр організувати. Запросили спеціальну людину. Бігали, говорили, обговорювали. Хвалилися, перехвалювалися. Підвела їх та людина: не організувала театра, а зовсім навпаки.

      Тоді почухались.

      – Якби ж знаття…

      І почали знову.

      І не було жоднісінького чухраїнця без отого знаменитого:

      – Якби ж знаття…

      Якось-то воно буде. Я так і знав.

      З цією головною рисою тісно з'єднані четверта й п'ята риси в чухраїнців, а саме: «якось-то воно буде» та «я так і знав».

      Коли чухраїнці було починають якусь роботу, хоч би в якій галузі їхнього життя та робота виникла, і коли хто-небудь чи збоку, чи, може, трохи прозорливіший зауважив:

      – А чи так ви робите?

      Чухраїнець обов'язково подумає трішки, почухається і не швидко прокаже:

      – Та! Якось-то вже буде!

      І починає робити…

      Коли ж побачить, що наробив, аж пальці знати, тоді:

      – Я так і знав!

      – Що ви знали?

      – Та що отак буде!

      – Так навіщо ж ви робили?

      – Якби ж знаття…

      – Так ви ж кажете, що знали?

      – Так я думав, що якось-то воно буде!

      Один індійський мудрець, коли йому про це тоді розповідали, сказав:

      – Дивне якесь perpetuum mobile.

      Забув. Спізнивсь.

      Друга риса – «забув» і третя – «спізнивсь» характерні так само риси для чухраїнців, але вони особливих пояснень, гадаємо, не потребують…

      – Чому ви цього не зробили?

      – І-і-і-ти! Забув! Дивись?!

      Або:

      – Чого ж ви не прийшли?

      – Та засидівсь, глянув, дивлюсь – спізнивсь! Так я й той… облишив. Якось-то, сам собі подумав, воно буде.

      . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

      Істинно дивний народ.

      Розділ III

      Країну «Чукрен» залила стихія разом із Атлантидою.

      Один чухраїнський поет, грізної стихії перелякавшися, заліз на височенну вербу й чекав смерті. Коли вода вже заливала його притулок, він продекламував журно:

      Ой, поля, ви, поля,

      Мати рідна земля,

      Скільки крові і сліз

      По вас вітер розніс.

      А в цей момент пропливав повз ту вербу атлантидянин і, захлинаючись уже, промовив:

      – І все по-дурному!

      Післямова

      Читав я оці всі матеріали, дуже сумно хитаючи головою. Прочитавши, замислився і зітхнув важко, а з зітханням тим само по собі вилетіло:

      – Нічого. Якось-то воно буде.

      Тьху!

Інформація з донесення секретного співробітника «Ернест»16 вересня 1927 р.

      До Остапа Вишні приїздили щось за представники Укр. громади, через яких був переданий лист до Харківських письменників з проханням, аби ці допомогли наладити українську освітню роботу у м. Самарканді, а потім вони прохали ВИШНЮ щоби він написав фельєтона про погане відношення росіян

Скачать книгу