ТОП просматриваемых книг сайта:
Вир. Григорій Тютюнник
Читать онлайн.Название Вир
Год выпуска 1959
isbn 978-966-03-6071-6
Автор произведения Григорій Тютюнник
Жанр Классическая проза
– Іване, ти спиш?
– Сплю.
– І я сплю.
Кучі, поскрипуючи, пропливали мимо, але ще довго після того в повітрі пахло дьогтем, кінським потом і житньою половою, якою було обмощено горшки, щоб не потовклися в дорозі.
– Пішли берегами, – зашепотів Марко. – Бо тут то з горщечниками, то з циганами христосатися будемо. Уже й так скоро розвидниться.
Спустилися з гатки один за одним, крок в крок, як зграя вовчиків-братиків. Попереду Тимко, за ним Денис із ґерлиґою, далі зіщулений, обережний Марко, а за ними всі останні. Біля двору Прокопихи зупинилися. З берега ледве видно хатку в тополях, малесенький погрібничок.
– Ну, чого стали? – сердито зашепотів Тимко.
Денис перший поліз через тин, зачепився холошею за кілок, впав у бур’яниння. Всі попадали на землю, притаїли дух. Нарешті Денис поповзом пошелестів у темряву і довго не повертався. Потім приповз і повідомив, що на возі під повіткою спить Матвій Глек.
– А знаєте що? Давайте його викотимо разом з возом із двору, щоб не заважав, – порадив Марко.
– Оце діло!
Забули і про сметану, і про небезпеку, чорними тінями обережно стали підкрадатися до повітки.
Матвій Глек був єдиний чоловік у Троянівці, який і досі жив індивідуально. Славився він впертістю і незгідливістю свого характеру. Наприклад, йому говорили:
– Сьогодні у Власівці випав дощ…
Він зараз же йшов на заперечення:
– Е, ні, ні, у Власівці дощу не було! Це ти брешеш.
– Як же так не було? – доказували йому. – Я сам тільки що звідти приїхав, ще й одежа не встигла висохнути.
– Е, ні, ні. Хмара стояла зовсім не над Власівкою, а над Дейкалівкою.
Або йому говорили:
– У морі вода солона.
– Е, ні, ні, – зараз же заперечував Матвій. – Якби в морі була солона вода, то там риба не водилася б.
До цього домішувалася його страшна, просто нелюдська заздрість і бажання похвастати.
– Я, коли сплю, – все на світі чую, – не раз вихвалявся він поміж селянами. – Учора один чоловік ніс мішок із поля. Так і знай – пшениці вкрав на току. А позавчора Вихорів Тимко із Тетериною Орисею в степ під ручку ходили. Вони таки доходяться…
За все це сільська парубота була на нього давно сердита і весь час шукала приводу насолити старому. От чому всі хлопці так радо рушили на його подвір’я. Обережно підкралися до повітки, взялися за роботу. Денис упрягся в голоблі, Марко побіг відчиняти ворота, а Тимко знайшов посеред двору якийсь цурупалок, пішов запручувати хатні двері, щоб стара Прокопиха, зачувши в дворі метушню, не могла вийти з хати. У воротях Денис несподівано рвонув «соб», колесо глухо стукнуло об вушак і зачепилося за нього. Хропіння на возі затихло. Хлопці, як по команді, кинулися навдьори. Денисові уже тікати було нікуди, і він присів поміж голоблями. Пройшла хвилина, друга. На возі знову почулося хропіння. Тимко прибіг із темряви, тихо спитав, де хлопці.
– Порозбігалися…
– Повезли