LITMIR.BIZ

Скачать книгу

і чигає: може, хто йтиме проз хату вулицею та й дасть хоч бичка докурити. А коли й це не пощастить, то йде, голодна, невмивана та обірвана, никати на смітники біля розправи чи біля школи з пекучою надією знайти недокурок чи з губ пана писаря, чи з рота пана вчителя. Це те ледащо, яке в неділю з довгою рукою попід церковок» нажебрає шагів та копійок, накупить горілки, та п'є, та співає:

      Не йди, не йди, превражий дуко.

      Де голота п'є.

      І, де впаде, там і спить, запльована та забльована:

      Прокинеться ж уночі —

      Ззаду голе, пузо мокре,

      Ще й копієчка в руці.

      І від повноти такого самопочуття перекинеться на другий бік і спить до білого пелеха! Ось твоя Україна! Ось во ім'я чиє ви нас чухраєте, неначе діти весною листя на зеленім верболозі.

      І повернув лежачий обличчя до Лундика і, трохи звівши голову, закінчив:

      – Але не довго вам вже розкошувати з чужого! На днях вас усіх, як голопузих горобенят з гнізда, заберуть невблаганні руки і віддадуть на поживу не котам, а катам!

      А Гордій відповів:

      – Ми старе місце кидаємо, а про нове вам ніхто не розкаже, і ми ще погуляєм на білім світі. І ще не одному доморослому кацапові покажемо у пекло стежку.

      – Не тішся, хаме! У нас скрізь око є, про яке вам і не сниться. І воно знайде для вас дорогу до чорта, саме тоді, коли ви про неї не маєте й гадки!

      – Учора ми його викололи кавказьким колодачем! – тоном єхидно-покірним і заспокоюючим промовив Лундик.

      – Ясніше… Я не розберу.

      – Затенькало? Учора наш Підотаманчий зарізав Мелету Свердельця!

      І Пронь затих. Зів'яв, неначе у нього всі м'язи враз відстали від керівних центрів. І мовчання його було таке, як те, що приймає і визначає щось неймовірне, але вже сподіяне і страшне своєю реальністю. І що завжди в запеклій душі переходить у чорну тишу, в якій формуються блискавки перед бурею. І справді: ось він скажено шарпнувся, підігнувши коліна під живіт і потягши з усієї сили лікті до передніх боків грудей. І луснув на спині пасок. І звільненою правою рукою висмикнув Пронь револьвер, з яким він завжди був нерозлучний, і, стоячи навколішки, справив його на Лундика. А той вже цілився йому в ліву кишеню жилетки. І розітнулося два постріли, майже одночасово, але все-таки розбіжно. І шапка, що була в Гордія, по-козацьки збита на потилицю, упала додолу. А Пронь похилився спиною до стіни і, випустивши з руки зброю, з якої курів дим, схилився на бік, на підлогу. Потім, взявши за груди тією рукою, що тримала раніше револьвер, заплющив очі. Гордій мерщій помацав на плечі торбу з грішми, чи є, і зробив кілька кроків до дверей, та Пронь, не розплющуючи очей, сказав безсилим голосом:

      – Підійди сюди… Я щось тобі скажу.

      Гордій підійшов. Ранений, розплющивши очі, у яких блиснула давня зненависть і зневага, заговорив:

      – Я вмру. Зі мною пропадуть усі муки. І вона для мене не буде існувати, як і я для неї. Зникну, мов видих цигаркового диму з рота мойого наймита. А ти житимеш і підеш до неї. Та вона тебе не пустить і на поріг, бо

Скачать книгу