Казки, легенди, притчі - Герман Гессе

Скачать книгу

збурювати їх, немов вітер водяне плесо. Він оспівував прихід сонця, описував, як воно неквапно випливає, повиснувши над гірськими вершинами, він описував безшумну метушню риб, що метлялися неначе тіні у товщі води, чи позгойдування молодої верби від весняного вітру, і хто це чув, той розумів, що то було не просто сонце, не просто риби, що розігралися, чи шепіт гілля, – щоразу здавалося, ніби земля й небо зливалися на мить воєдино у довершеній музиці, і кожен слухач думав із відрадою, а чи з болем про те, що йому дороге чи ненависне: дитя – про забави, юнак – про кохану, старий – про смерть.

      Хань Фук уже не пам’ятав, скільки років він прожив разом з учителем поблизу витоку великої ріки; подеколи йому здавалося, ніби він тільки вчора ввечері прийшов у цю долину, і старий привітав його своєю музикою, а часом йому здавалося, що за його спиною, десь далеко позаду, залишилися, втративши давно свою сутність, усі часи та всі покоління людей.

      Аж ось одного ранку юнак прокинувся самотинно в старій хатині, і скільки б він не шукав і не гукав свого навчителя – Майстер Божественного Слова безслідно зник. Вночі непомітно підкралася осінь, холодний вітер торсав стіни хатинки, а небом пролітали за гребінь гори великі зграї перелітних птахів, хоча пора для перельоту ще не настала.

      І Хань Фук, прихопивши із собою маленьку лютню, спустився в долину рідного краю, і люди, де б він їх не зустрічав, віталися з ним так, як вітають вельмож і старійшин. А коли він дістався рідного міста, то ні батька, ні нареченої, ні інших родичів уже не було в живих, і у їхніх будинках тепер мешкали чужі люди. Але ввечері, коли всі збиралися біля ріки на святі ліхтарів, поет Хань Фук стояв потойбіч темної ріки, притулившись до старого дерева, і коли він заграв на своїй маленькій лютні, жінки зітхали й захоплено, із завмиранням серця поглядали в ніч, а молоді дівчата гукали гравця на лютні й ніде не могли його знайти. Вони гукали голосно, бо жодна з них ще ніколи не чула таких солодких звуків, що їх видавала лютня. Хань Фук посміхався. Він мовчки дивився в ріку, у якій віддзеркалювалися образи тисячі ліхтарів, і так само, як він більше не міг вже відрізнити дзеркальні образи від реальних, так і в душі своїй він не відчував уже різниці між цим святом і тим першим, коли він, ще юнак стояв на цьому самому місці й дослухався до слів незнайомого мудреця.

      1913

      Флейта мрій

      – Ось, – промовив тато, передаючи мені маленьку кістяну флейту. – Візьми її і не забувай свого старого батька, коли будеш тішити людей у далеких країнах. Грай на ній. Тобі саме час, щоб пізнати себе і чогось навчитися. Я замовив цю флейту для тебе тому, що сам ти нічого не вмієш, окрім як співати й награвати симпатичні й милі пісеньки, і було б, зрештою, дуже шкода, якби пропав той дар, яким тебе наділив Господь.

      Мій любий батько мало знався на музиці, він був ученим і думав, що варто мені тільки подути в чудову флейту, і все буде добре. Я не хотів розчаровувати його, тому тільки подякував, заховав флейту і попрощався.

      Нашу долину я знав до великого млина:

Скачать книгу