ТОП просматриваемых книг сайта:
Казки, легенди, притчі. Герман Гессе
Читать онлайн.Название Казки, легенди, притчі
Год выпуска 1930
isbn
Автор произведения Герман Гессе
Жанр Зарубежная классика
Издательство OMIKO
Минав час, ті, хто був молодим, постаріли, а ті, що були тоді старими – повмирали. Тільки гора стояла незмінна, вічна, і коли крізь хмари на вершині зблискував сніг, здавалося, що гора мовби посміхається, радіючи, що вона не людина, і що їй непотрібно вимірювати час людським мірилом. Високо над містом, понад усім краєм виблискували гірські кручі, велетенська тінь гори день що день ковзала землею, струмки й ріки знаменували зміну пір року, гора прихистила всіх, немов тато й матір; на ній шумували ліси, простягалися пишні квітучі луги, били ключі джерел, на скелях ріс пістрявий мох, а біля струмків квітли незабудки. Всередині гори були печери, де срібні цівки води рік щороку породжували незмінну музику, вдаряючись об каміння, у її надрах причаїлися каверни, де з тисячолітнім терпінням виросли кристали. Людська нога ще не ступала на вершину, але хтось хотів знати, чи є там кругле озеро, у яке від прадавніх часів вдивлялися тільки сонце, місяць, хмари й зірки. Ні людина, ні звірина не заглядали у цю чашу, що її гора підносила до небес, – адже так високо не залітають навіть орли.
Мешканці Фальдума жили собі весело і місті, і в долинах, люди хрестили дітей, ремісникували й торгували, ховали померлих. І все, що передавалося від батьків до дітей і онуків та жило далі, то була їхня пам’ять і сни про гору. Мисливці на кіз, косарі й збиральники квітів, альпійські пастухи та мандрівники примножували ці скарби, поети і казкарі передавали їх із вуст в уста, так і поширювався серед людей поголос про безмежні похмурі печери, про водоспади в загублених надрах, що не бачили сонця, про льодовики, порізані глибокими щілинами, про шляхи лавин і капризи погоди, тепло й мороз, вологу та зелень, погоду і вітер – усе це йшло від гори.
Про минулі часи вже ніхто не пам’ятав. Розповідали, правда, про чудесний ярмарок, коли будь-хто з мешканців Фальдума міг забажати собі все, чого він хотів. Але в те, що й гора виникла в той самий день – у це більше ніхто не вірив. Гора, звісно ж, стояла тут споконвіку й стоятиме до кінця світу. Гора – це батьківщина, гора – це Фальдум. Зате історію про трьох дівчат і скрипаля слухали із задоволенням, і завжди знаходився юнак, який за зачиненими дверима занурювався у гру на скрипці й мріяв розчинитися у дивній мелодії та полетіти так, як той скрипаль, що вознісся на небо.
Гора тихо існувала у своїй величі. День що день бачила вона, як десь далеко-далеко встає зі світового океану червоне сонце й проробляє свій шлях довкола її вершини зі сходу на захід, а вночі той самий шлях проробляли зірки. Щороку зима вкривала її снігом і льодом, з року в рік сходили лавини, а затим серед їх решток прозирали сині й жовті літні квіти, і струмки набухали, й озера голубіли під теплим сонцем. У незримих проваллях глухо гуркотіли загублені води, а кругле озерце на вершині цілий рік ховалося під важким тягарем льоду, і тільки