LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      Оля мала вигляд так само спантеличений. Схоже, була розгублена щиро. А якщо ні, то акторка з неї геніальна. Пора кидати педагогічний коледж і вступати в театральний інститут, там себе реалізує на повну.

      – Іще щось?

      – А… хто господиня цього ліжка? І де вона? – Оля пом’яла в руках подушку. Пухкенька.

      – На панелі. Ти її бачила нині біля «Забаганки». Це Настя.

      – Ви навмисне мені її показали?

      – Так.

      – А вона не прийде?

      – Ні.

      – А чому вона такою стала?

      – Тому що свобода і дурість – це різні речі.

      – Тобто?

      – Стели. Хто як собі постелить, так і виспиться. Народ уже давно в цьому переконався. Вона собі постелила в готелі… Не дивися на нас як на зрадниць, ми з нею довго воювали! Не відвоювали. Вона зробила вибір…

      – Нічого не розумію… – мовила Оля, розкладаючи ліжко. Постіль була свіжа, пахуча. Нині поміняна, точно.

      – Не лукав, – усміхнулася Яна. – Як на перший раз, ти дуже багато що розумієш, подружко…

      Ліжко було рипуче, відвисле, як гамак. Радо прийняло Олю, обійняло, приголубило. Але заснути не давало. У думках Олиних крутилися останні події, приперчені чорно-білим минулим і припудрені кольоровим майбутнім.

      – Питай уже, – раптом обізвалася Яна. Оля гадала, що дівчата смачно сплять. Аж злякалася.

      – А… яка може бути воля, коли треба виконувати якісь правила?

      Кольорові дівчата не відповіли. Не знали. Або не хотіли. Або не можна було.

      Ранок чотирнадцятого січня саме стояв на порозі й змітав березовою мітлою з чобіт свіжий сніг. Почув Олине запитання і замислився. «Так, – міркував собі, – якщо я виходжу на роботу щоранку, хочу я цього чи не хочу, маю настрій чи ні, то я що, невільник? Я ж можу плюнути на правила і не вийти? Або з’явитися вночі? Можу?» «Можу, – відповів собі. – І що тоді буде?» – почухрав лису, наче в немовлятка, потилицю. Відклав відповідь на потім. «Доб ре, – міркував далі ранок, застигнувши на порозі дня з мітлою, – припустімо, я «забив» на правила і регулярно почав ставати «вільним». І що?» – постояв, поуявляв, задерши голову до схованого за хмарами молодого сонця. І тут його пересмикнуло. Прийшло одкровення. Страшне, як Бабай з дитинства. – «Що, що? Та мене тоді не буде! Бо я ж ранок! І якщо я ранком не народжуся, то все, гаплик! Ото дівки голову заморочили…»

      Взявся ранок за клямку, відчинив двері в день і зайшов до хати. «Вставайте, вільні дівчата! – вигукнув. – І не надумайте земну кулю з осі висмикнути, бо тоді свобода не світить нікому! Ото Бог молодець, так інтригу із сенсом життя закрутив, що філософи ніколи не будуть безробітними. Го лодними – можливо, а без роботи – ніяк. Ха-ха… Ось тобі й маєш «Спочатку було Слово»… Підйом!» У хаті затарабанив мобільний телефон. Старим, чубатим, з прищиком на маківці годинником.

      И

      Епізод про тихе переселення дівчини Олі в кубло фурій

      Наступного дня Оля переселилася до Яни й Оксани. Пані Стефа влаштувала скандал, поривалася навіть до коледжу навідатися.

      – Так,

Скачать книгу