Доки кава не охолоне - Тосикадзу Кавагути

Скачать книгу

перервала їхню розмову. Вона доклала стільки зусиль, аби повернутися в минуле, і тепер поводилася майже так само, як і минулого тижня. Знову відштовхувала його цими безглуздими звинуваченнями.

      – …

      Збентежений, Горо підвівся. Він звернувся до Казу за барною стійкою.

      – Перепрошую… Скільки я маю заплатити? – Він потягнувся за рахунком.

      Фуміко розуміла: якщо вона не завадить Горо, він оплатить рахунок і піде.

      – Зачекай!

      – Усе гаразд, краще залишмо все як є.

      – Це не те, що я прийшла тобі сказати.

      – Що?

      «Не їдь».

      – Чому ти не обговорив цього зі мною?

      «Я не хочу, щоб ти їхав».

      – Ну, це…

      – Я знаю, наскільки важлива для тебе ця робота… Я ж не заперечую, щоб ти їхав до Америки… Я не відмовлятиму тебе…

      «Я думала, що ми завжди будемо разом».

      – Але принаймні…

      «Невже про це думала тільки я?»

      – Я хотіла, щоб ти обговорив це зі мною… Розумієш, не дуже гарно з твого боку приймати рішення, не обговоривши цього зі мною…

      «Я справді щиро…»

      – Річ у тім… ну, ти знаєш.

      «…кохала тебе».

      – Я почувалася так, ніби ти навмисне нічого мені не розповідаєш…

      – …

      – Я хотіла сказати…

      – …

      «Від цього все одно нічого не зміниться…»

      – Ну… Це все, що я хотіла сказати.

      Фуміко планувала бути відвертою – зрештою, теперішнє однаково не зміниться. Але вона не могла сказати цього. Їй здавалося, що це зізнання буде визнанням поразки. Вона зненавиділа б себе, якби запитала щось на кшталт: «Що ти вибираєш – роботу чи мене?» До зустрічі з Горо робота для Фуміко завжди була на першому місці. Вона не хотіла казати йому щось подібне. Не хотіла й поводитися як стереотипна жінка, особливо перед чоловіком, молодшим на три роки. Вона була гордою. А ще, схоже, заздрила, що його кар’єрне зростання перевершувало її власне. Тому не спромоглася на відвертість. А втім… Однаково було занадто пізно…

      – Добре, їдь… Байдуже… Хай би що я сказала, ти все одно поїдеш до Америки.

      – …

      Договоривши, Фуміко одним махом допила каву.

      – Ого.

      Коли чашка спорожніла, вона знову відчула запаморочення. Світ навколо знову закрутився й наповнився мерехтливою парою.

      «І навіщо я поверталася в минуле?»

      Фуміко поринула в думки.

      – Я завжди думав, що… – озвався Горо. – Що я тобі не пара.

      Фуміко не розуміла, чому він це казав.

      – Коли ти запрошувала мене випити кави, – продовжував він, – я завжди повторював собі, що не варто в тебе закохуватися…

      – Що?

      – Тому що в мене є це… – сказав Горо.

      Конец ознакомительного фрагмента.

      Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

      Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

      Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета

Скачать книгу