ТОП просматриваемых книг сайта:
Доки кава не охолоне. Тосикадзу Кавагути
Читать онлайн.Название Доки кава не охолоне
Год выпуска 2015
isbn 9786171275676
Автор произведения Тосикадзу Кавагути
Жанр Современная зарубежная литература
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
– Отож… Може, нам краще піти? – запитала Когтаке лагідним і терплячим голосом.
– Що?
До Фуміко повернулася надія. Байдуже, чи ходила вже жінка в білій сукні до вбиральні. Якщо Фусагі піде, у неї більше не буде суперника.
Коли Когтаке припустила, що жінка в білій сукні не збирається сьогодні до вбиральні, Фусагі погодився й сказав: «Мабуть, твоя правда». «Мабуть». Хоча він так само міг сказати: «Хай там як, а я зачекаю». На його місці Фуміко точно б чекала. Вона зосередила всю увагу, чекаючи на відповідь Фусагі й намагаючись не виявляти своєї нетерплячки. Усе тіло ніби стало її вухами. Фусагі кинув погляд на жінку в білому й на мить замислився.
– Так, добре, – відповів він.
Його відповідь була такою простою й зрозумілою, що Фуміко навіть не встигла затамувати подих. А потім вона так зраділа, що її серце шалено застукотіло.
– Тоді підемо, коли ти доп’єш каву, – сказала Когтаке, дивлячись на напівпорожню чашку.
Здавалося, тепер Фусагі думав лише про те, щоб скоріше піти.
– Ні, усе гаразд. Вона й так уже охолола. – Він незграбно склав свій журнал, записник та олівець, потім підвівся.
Накинувши вовняного піджака – такі носили будівельники, – він рушив до касового апарата. Тієї ж миті, навдивовижу вчасно, з кухні повернулася Казу. Фусагі віддав їй свій рахунок.
– Скільки я маю заплатити? – запитав він.
Казу почала клацати скрипучими кнопками давнього касового апарата, а Фусагі тим часом узявся перевіряти іншу свою сумку, нагрудну й задню кишені та всі інші можливі місця…
– Дивно, мій гаманець… – пробурмотів він.
Схоже, він прийшов до кафе без гаманця. Кілька разів перевірив ті самі місця, але так його й не знайшов. Він виглядав дуже засмученим, здавалося навіть, що він от-от заплаче.
Несподівано Когтаке видобула звідкись гаманця й простягнула його Фусагі.
– Ось.
То був добряче вичовганий чоловічий шкіряний гаманець, який згинався навпіл і був напханий схожими на чеки папірцями. Фусагі на мить закляк, здивовано розглядаючи гаманця. Не те щоб вагався, чи взяти його у Когтаке. Радше був дійсно вражений. Нарешті він мовчки взяв гаманця.
– Скільки? – запитав Фусагі, нишпорячи у відділі з монетами, ніби за звичкою.
Когтаке нічого не сказала. Вона просто стояла позаду Фусагі й дивилася, як він шукав гроші.
– Триста вісімдесят єн.
Фусагі видобув з гаманця одну монету й простягнув її Казу.
– Так, ви дали п’ятсот єн…
Казу взяла гроші, поклала їх до касового апарата. Почувся брязкіт монет. Вона витягла з шухлядки решту.
– Сто двадцять єн решти. – Казу сумлінно віддала решту й рахунок у руки Фусагі.
– Дякую за каву, – сказав Фусагі й обережно висипав решту до гаманця.
Потому він заховав його до своєї сумки, вочевидь, геть забувши про Когтаке, і квапливо рушив до дверей.
Дзень-дзелень.
Когтаке