ТОП просматриваемых книг сайта:
Доки кава не охолоне. Тосикадзу Кавагути
Читать онлайн.Название Доки кава не охолоне
Год выпуска 2015
isbn 9786171275676
Автор произведения Тосикадзу Кавагути
Жанр Современная зарубежная литература
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Казу всміхнулася, кивнула й зникла на кухні. Когтаке ступила два чи три кроки до найближчого до входу столика й зупинилася біля чоловіка на ім’я Фусагі. Здавалося, він узагалі її не помітив.
– Фусагі, – сказала Когтаке лагідним голосом, до якого зазвичай вдаються, розмовляючи з дітьми.
Спершу Фусагі не відреагував, ніби й не почув, що його покликали. Та помітивши боковим зором когось поруч, він повернувся до жінки з порожнім виразом обличчя.
– Когтаке, – пробурмотів він, упізнавши її. І начебто здивувався. – Що ти тут робиш?
– З’явилася вільна хвилинка, вирішила випити кави.
– А… ну, добре, – відказав Фусагі.
Він знову опустив очі й повернувся до свого журналу. Когтаке, не відриваючи від нього погляду, сіла на вільний стілець навпроти. Фусагі ніяк на це не відреагував і незворушно перегорнув сторінку журналу.
– Чула, ти останнім часом частенько сюди заходиш, – сказала Когтаке, оглядаючи всі закутки кафе, ніби відвідувач, який потрапив сюди вперше.
– Так, – просто відповів Фусагі.
– Отже, тобі тут подобається?
– Ох… не зовсім…
Фусагі заперечив тоном, який означав, що насправді йому подобалося це кафе. На його губах з’явилася легенька посмішка.
– Я чекаю, – прошепотів він Когтаке.
– Чого чекаєш? – запитала вона.
Фусагі обернувся й подивився на столик, за яким сиділа жінка в білій сукні.
– Доки вона встане зі свого місця, – відповів він. Його обличчя по-хлоп’ячому загорілося.
Фуміко не мала наміру підслуховувати, але кафе було невеличким, тому вона добре почула, що сказав Фусагі.
– Що?! – вигукнула вона приголомшено, почувши, що Фусагі теж чекає, доки жінка в білій сукні піде до вбиральні, аби й собі повернутися в минуле.
Когтаке обернулася на її вигук, а Фусагі анітрохи не звернув на неї уваги.
– Справді? – запитала Когтаке.
– Так, – коротко відповів він, відсьорбнувши своєї кави.
«Будь ласка, нехай у мене не буде суперника». Фуміко стривожилася.
Зрештою… Вона відразу зрозуміла, що це саме вона в невигідному становищі, якщо в них обох одна мета. Коли Фуміко зайшла до кафе, Фусагі вже був тут. Оскільки він прийшов першим, то першим мав і сісти на того стільця. Фуміко була ввічливою й не збиралася лізти поза чергою. Жінка в білій сукні виходить до вбиральні лише раз на день, тому щодня був лише один шанс посидіти на тому стільці.
Фуміко хотіла повернутися в минуле негайно. Думка про те, що доведеться чекати ще один день, була нестерпною.
Фуміко не могла приховати свого хвилювання від цієї неочікуваної новини. Вона нахилилася вбік і нашорошила вуха, намагаючись підслухати, чи збирається Фусагі повернутися в минуле.
– Ти вже сидів там сьогодні?
– Не сьогодні.
– То ти не міг сісти там?
– Так… ні.
Їхня розмова анітрохи не спростувала її найгірших очікувань.
Фуміко скривилася.
– Фусагі, що ти хочеш зробити,