LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Монро лише два голоси, а решта десятеро розподілилися поміж Хепберн (три), Тейлор (три), і по одному отримали Келлі, Леслі Карон, Сід Чарісс та Дебора Керр. Сам Фергюсон не спромігся вибрати між Тейлор та Келлі, тому кинув монетку, і вибір впав на Тейлор, тоді як Тіммерман, поставши перед схожою дилемою між Келлі та Хепберн, кинув ту ж саму монетку, і вона вказала на Келлі. Повна нісенітниця, звичайно ж, але було в ній також дещо забавне, і Фергюсон спостерігав, як сумлінно Тіммерман займався опитуванням однокласників, записуючи їхні коментарі в свій маленький скріплений спіраллю репортерський нотатник. За активність та підприємливість він, поза сумнівом, заслужив найвищих оцінок, але це бува лише початок, свого роду підвалини будинку, і наразі було іще неясно, яку будівлю спроможеться спорудити Тіммерман. Ясна річ, хлопець він був розумний, але це іще не означало здатності добре писати.

      Впродовж десятиденного періоду спостереження й очікування Фергюсон поволі впадав у химерний стан невизначеності, бо його ставлення до Тіммермана ставало все менш виразним, він не знав, чи то й далі опиратися йому, чи то виказати вдячність за його копітку роботу, він то сподівався, що Тіммерман зазнає фіаско, то надіявся, що його робота завершиться успіхом. Він почав подумувати: а може, це й справді добра ідея – перекласти частину своєї роботи на додаткового репортера, збагнувши, що в призначенні завдань іншим людям є свій позитив, що робота начальника має свої певні насолоди. У нього з’явилося нове почуття, почуття відповідальності, і якщо Тіммерману вдасться написати гарну статтю, то, можливо, йому дійсно слід буде подумати над тим, щоби взяти його до себе, але не компаньйоном, ні, в жодному разі не компаньйоном, а просто автором-дописувачем, першим з потенційних кількох, що в результаті дасть змогу розширити «Хрестоносця» від двох сторінок до чотирьох. Може, і так. А може, й ні, бо Тіммерман іще не здав йому статтю, хоча інтерв’ю він виконав протягом п’ятьох днів, і тепер, коли спливло іще п’ять днів, Фергюсон міг дійти лише до одного висновку: Тіммерман мав великий клопіт з обробкою й написанням матеріалу. Це означало, що майбутня стаття буде негодящою, а все негодяще буде неприйнятним. І йому доведеться сказати це Тіммерману прямо в лице. Фергюсон на мить уявив собі, як він дивиться в очі розумнику Майклу Тіммерману, хлопцю, який завжди і у всьому мав успіх, і каже йому, що він потерпів фіаско. На ранок десятого дня всі сподівання Фергюсона на майбутнє звелися до лише одного бажання: аби Тіммерман написав шедевр.

      Стаття вийшла непоганою. Принаймні, не дуже поганою, але їй бракувало жвавості, на яку сподівався Фергюсон, бракувало того дотику гумору, який обернув би тривіальну тему статті на дещо варте прочитання. Єдиною втіхою цього провалу було те, що сам Тіммерман також вважав свою статтю невдалою, принаймні так виснував Фергюсон, коли автор, здаючи йому свій витвір того ранку на ігровому майданчику, винувато знизав плечима, після чого вибачився за те, що так довго виконував завдання, яке, за визнанням

Скачать книгу