LITMIR.BIZ

Скачать книгу

як сірий, дурний кіт, ганявся за кожним сухим листком. Під ногами, по старих, зачовганих плитах хідник, було повно тих нервових шелестів, що їх продукує кожна сумлінна осінь. На цій широкій, анатомічній вулиці я найбільше відчував Лену. Я уявляв, що вона йде поруч зі мною, що вітер підриває її сукенку, я бачив її гарні, еластичні лінії, її гнучку реклямно-вражаючу постать. Мені хотілося вгадати, які саме сили приковували її до мене, ким і для чого я вибраний нести цей тягар, через безмежну вигорілу пустелю туманної далекости і безнадії. О! Це ганебно! Лено! Я не сентиментальний, я дико наївний і стихійно щирий.

      Я не квапився одразу додому. 1) Щоб не зустрітися одразу з Мартою, 2) щоб довше побути з Леною, 3) щоб подумати і видумати вихід. Я виразно зрозумів, що мої маленькі планики, якими я до цього часу пишався, безнадійне ніщо, що я мушу дерзати значно більше, що Марту я мушу назад залишити, а Лену назад здобути. Це є закон законів і відступу нема. Бурі не бурі, громи не громи, а я ламаюся вперед. Бачили ви коли, бодай на екрані телевізора, гігантський сталевий танк, який бездушно, вперто, наосліп продирається крізь лісову хащавину, ламає пальми і бананові дерева на якомусь острові Тихого океану? Засадничо, це я. Не дивлячись на мої мімозні прикмети тонкошкірого лицеміра.

      Я був вдоволений, коли всі вікна мого приголомшеного будинку були безоглядно темні, і я не мусів одразу наражатися на зустріч з Мартою. Я не думав, що вона вже спала безтурботним сном, але був переконаний, що вона втекла, замкнулась, стероризувала Михайла за те, що він минулого року, такого то дня і такої то години не виконав такого то її завдання, нарешті розплакалась, що «він» мало нею турбується і тепер десь причаїлась за дверима і наслухує за кожним звуком будинку. Коли я обережно, як тать, піднімався наверх, сходи під моїми ногами не скрипіли, а кричали ґвалту, на що щілини дверей спальні Боярів погрозливо світилися, наводили на мене терор і намагалися видати мене на екзекуцію конклаву чеснот, що закаптурено засідало за дверима. Я швидко по-злодійськи тікав до своєї кімнати, обережно закривав за собою двері, не світив світла, не роздягався, а чимскоріш біг до вікна, відчинив одну його третину і стояв закам’яніло проти ночі, вітру, прохолоди. Внизу, залиті блідим сяйвом ліхтарів, стояли в черзі «Меркурій» і Форд», а напроти через вулицю, на городі сусіда, маяла в темноті на шнурах залишена на ніч білизна.

VI

      Яка справді дивовижно-незбагнута дорога від вулиці Авіації в Харкові на Україні, де я родився, до цієї ось вулиці Ґлен в Торонті, Онтаріо… Через Миколаїв на Чорному морі, через Ванкувер на Тихому океані. Її найкраще простежити на глобусі здовж п’ятдесятої паралелі – Ванкувер, Харків, десятки тисяч кілометрів віддалі… Але справа тут не у віддалі, а в часі.

      Мій час – час антирозуму, антиправди, антилюдини, засадничого проти, час коми. Невротичні правди і гістеричні закони в кліматі інквізиції творили інферно, в якому одно слово могло значити смерть. Життя стало кредитовим білетом, і ним платилося за кожний невчасний вислів. Сорок мільйонів батьків, матерів і сестер принесено цьому в жертву[83]. А в тому

Скачать книгу