LITMIR.BIZ

Скачать книгу

що огортали важкими обіймами літак, коли Остап засинав, уже розсмокталися. Грецький профіль Віталія, який передався йому від матері кіпріотки, огортало сліпуче світло. Під гул турбін поступово наближалася суха жовто-червона земля.

      – Міг просто задерти сорочку, – голос напівсонного Остапа бринів роздратуванням. – Ти ж знаєш, що я завжди пристібнутий, навіть у машині.

      – Вона б тебе однаково розбудила. – Віталій щось видивлявся крізь віконце. – Негоже вмирати уві сні.

      – Пішов ти…

      – Та чому ти сердишся? – Віталій нарешті відволікся і з повною серйозністю поглянув на друга. На мить його погляд зупинився на насуплених бровах та сірих очах Остапа. Віталія дратували світлі очі у чоловіків. Він вважав, що це додавало їм жіночої тендітності. – Нема чого так боятися: літаки офіційно визнані найбезпечнішим видом транспорту у світі.

      – Так, але падати з десяти тисяч метрів…

      – Подумаєш!

      Ліве вухо Остапа заклало й болісно поколювало. Затиснути ніс та швидко видихнути – це ніколи не допомагало. Єдине, що йому залишалося – щораз ковтати слину із напруженими вухами. У такі моменти хлопець знову проклинав своє життя, нарікаючи на надмірну слабкість. Остапові кортіло хоча б на день спробувати себе у ролі альфа-самця зі здоровим тілом та успішною кар’єрою, на кшталт цього довбня Віталія Сипка.

      – Як там Яник із Мартою? – Він спробував відволіктись від думок, прицмокуючи сухим язиком.

      Колишній університетський одногрупник зиркнув через плече туди, де б мали сидіти огрядний очкарик та вродлива білявка у чорній майці. Оскільки ніхто з них чотирьох не хотів доплачувати авіакомпанії, щоб мати змогу обрати собі місця, «Ryanair»[12] зробила це за них безкоштовно, хаотично розкинувши літаком. Вгледівши Віталія, Ян та Марта всміхнулися і привітно помахали йому. Віталій на мить затримав погляд на дівчині, ніби вивчав контраст смаглявої загорілої шкіри.

      – Не можеш їх знайти, чи що? – Остап вкотре смикнув пасок, перевіряючи міцність, проте погляду від друга не відводив ні на мить.

      – Та ні, он вони. Все гаразд.

      Віталій розвернувся, зручніше вмощуючись у кріслі. Ця мандрівка мала для нього неабияке значення. Хлопець вдихнув глибше та закотив очі під лоба.

      Літак хитнуло й відчутно потягнуло вниз.

      – От бляха-муха, – залаявся Остап.

      – Ніби кишки з рота полізуть, еге ж? – Віталій не міг не піджартувати над другом. Хлопець свято вірив у те, що таким чином допомагає Остапові відволіктись від страхів і виконує, так би мовити, роль емоційного рятівника.

      – Повір, не зрадієш, як обтраскає і тебе.

      – Не бійся, ще хвилин десять і прибудемо до африканської землі їсти банани.

      Розділ 3

      20 червня 2017 року

      Саї, Марокко

      – Грьобане пекло…

      Через суху сорокачотириградусну задуху слова вилітали із болючим роздираючим прихрипом. Щойно Остап вдихнув перші дози марокканського повітря,

Скачать книгу