Серце не обдуриш - Зоряна Лешко

Скачать книгу

раптом Лесю накрило, уся злість, роздратування й образа вихлюпнулись назовні в одну мить. Це Ярина винна в тому, що у неї зсув по фазі, а вона радіє, наче все так і задумано.

      – Була. І не розумію, як Оксана могла знайти там нормального чоловіка?! Навіщо ти туди влізла, ще й мене змусила? Там лише одні збоченці й придурки! Як тільки прийду додому, першим ділом видалю ту анкету.

      Ярина на мить примружила очі, і Леся зрозуміла, що попалась.

      – Якщо все так погано, то чому ти не видалила її одразу? Ага, мовчиш! Ще й почервоніла. Напевно, хтось таки є нормальний і цікавий. Зізнавайся!

      – Ти завжди вмієш усе перевернути з ніг на голову. Я просто була в шоці від текстів і непристойних пропозицій, тому зі злості захлопнула ноут, надіюсь, що екран не тріснув. Але зараз я вже адекватна та йду додому його чистити. Зідзвонимось.

      Леся злилась. Щось у душі муляло й не давало їй спокою, щось досі невідоме зароджувалось у ній, розросталось, не давало дихати, думати, було прагненням, якого вона не могла зрозуміти та прийняти. Це «щось» виривалось назовні, вимагало дії, зміни, оновлення.

      Леся не розуміла, що з нею відбувається. Її ритм життя вже цілком усталений, тривалі стосунки з перспективою на майбутнє, план на наступні три роки. Тоді чому зараз перед очима не Славко, а чужий і незнайомий Мрійник?

      Я не образився. У всіх бувають погані дні ☺

      ☺

      Це твоє реальне фото?

      Чому питаєш?

      Мені здається, я вже десь тебе бачив

      Так, реальне. Можливо, бачив. Ти звідки?

      Львів. А ти?

      Теж

      Тоді не дивно… хоча… я б обов’язково познайомився з тобою…

      ?

      Як тебе звати?

      Леся

      Руслан, дуже приємно.

      ☺ А твоє фото реальне?

      Так. Чому питаєш?

      Мені теж здається, що я десь тебе бачила.

      Може, у сні?

      Ти віриш у сни?

      Так. І в містику, і в долю…

      Вибач, зараз у мене справи, напишу пізніше.

      Насправді їй потрібно було заспокоїтись.

      Леся дуже зраділа, побачивши смайлик у повідомленні, і відповіла тим самим. Але більше не змогла написати нічого, як їй здалось, серйозного, усі слова наче випарувались. Леся перечитувала переписку й ледь не била себе кулаком по чолі – він ще подумає, що спілкується зі школяркою, яка створила дорослу анкету. Пальці тремтіли, набираючи відповідь, натомість подумки вона виправдовувалась: Я тільки переконаюсь, що в нього приховані мотиви, і видалюсь. А Ярина нехай сама шукає свій ідеал.

      І раптом – згадка про сон. Далекий, давно забутий. Він виринув у пам’яті, і дівчину заполонили емоції: нетерпіння, хвилювання, бажання та страх, так, наче вона пережила все це насправді. І там був він! Саме він – Руслан. Тепер Леся була в цьому впевнена. І водночас розуміла, що це зовсім нереально, неможливо! Це не можна навіть збігом назвати! То чому ж вона так реагує?

      Дівчина

Скачать книгу