ТОП просматриваемых книг сайта:
Серце не обдуриш. Зоряна Лешко
Читать онлайн.Название Серце не обдуриш
Год выпуска 2020
isbn 978-617-12-7709-0
Автор произведения Зоряна Лешко
Жанр Приключения: прочее
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Леся повернулась на спину й опустила одну ногу на підлогу. Як не дивно, їй стало трохи легше, вдалося сфокусувати погляд на квітці світильника та навіть здалось, що за кілька хвилин усе минеться.
– Тримай, ґоґоль-моґоль.
Леся болісно скривилась. Ярина вирвала її з блаженного заціпеніння, і тепер голова знову розколювалась.
– Цікаво, як ти свій вигляд Славкові поясниш?
– Була хвора…
Розділ 9
Пробудження. Повільне, як виринання з безодні, болюче, як укуси тисячі комах, і божевільне, як страшний сон.
Він спробував вдихнути й зрозумів, що не може, щось у горлі заважає, займає весь простір і не дає навіть ковтнути. Миттєво з’явилась паніка. Ослаблою рукою він спробував позбутися того, що вбивало його. Щось пронизливо запищало збоку, і, здавалось, від цього звуку вибухнув мозок. Простір навколо наповнився тупотом, гамором, і коли його легені мали от-от вибухнути, у них пекучими хвилями влилось повітря.
Він знепритомнів.
– Тьома… Артемчику, ти мене чуєш? Прокидайся…
Голос, знайомий і чужий водночас, витягував із жахіття, у якому він почувався безпорадним та нерухомим. Він бачив лише червоні спалахи перед очима і біль, що перетікав із видіння в його тіло та спалював зсередини. Здавалось, він відчував кожен нерв, кожну клітину свого тіла, і вони боліли так нестерпно, що хотілось кричати.
Тепла, суха долоня накрила його руку, ледь стисла й завмерла.
– Синочку, прокидайся…
Його вже багато років ніхто так не називав, то чому? Хто? Що відбувається? Він спробував розплющити очі, але повіки не слухались, обличчя здавалось застиглою маскою. Лише губи відчувались як живі й пекли, вимагаючи хоч краплю вологи.
– Пити…
– Що?
– Пити.
Кожен звук подразнював горло, щипав язик, обпікав смагою губи. Він не впізнавав свого голосу, ледве чутного, хрипкого.
– Зараз, синочку, я покличу лікаря.
За кілька хвилин чиїсь руки підняли його голову, до губ торкнулось щось холодне, і по краплі полилась вода. Вона загасила пожежу в роті, але викликала печіння й судоми в шлунку.
– Як ви почуваєтесь?
– Я… нічого не… бачу…
– У вас забинтована голова. Зараз ми знімемо частину пов’язки, і ви зможете бачити правим оком.
– А… інше?
– Ліва частина обличчя постраждала в аварії, і її ми поки що не будемо відкривати. Там шви, тому лише перев’язки.
Він смикнувся, коли почув, як над вухом клацнули ножиці, а потім око запекло так, що з нього скотилася сльоза. Світло, якого він так прагнув, подарувало лише біль.
– Око реагує нормально. Спробуйте сфокусувати на чомусь погляд.
Чиясь рука обережно витерла сльозу, і йому захотілось побачити, хто це. Повільно, перемагаючи печіння, він розплющив око, і кімната поступово почала набувати форми. Проста лікарняна палата, з недбало побіленими стінами й голими вікнами. Дівчина в білому халаті та з ножицями, притиснутими до грудей.