LITMIR.BIZ

      Вони стояли біля дверей її квартири, і Руслан, міцно обіймаючи, лоскотав подихом її вухо. Леся притислась чолом до його грудей, щоб сховати обличчя у волоссі. Вона почувалась щасливою, як ніколи до того, і не хотіла, щоб Руслан бачив усмішку, що, як їй здавалось, робила обличчя дурнувато-задоволеним.

      – Ти як Ру.

      – Ру? А хто це?

      – Не можу повірити, що ти не читала.

      Леся хитнула головою.

      – І навіть мультфільму не бачила?

      Він дражнив її, говорячи тихо, знав, що з голосу ще не зникли ледь хрипкі нотки, і в Лесі від того перехоплювало подих.

      – Каюсь… То хто це?

      – От тобі й домашнє завдання, завтра перевірю.

      Завтра… Дівчина обійняла його за стан і притислась сильніше. Здавалось, він піде – і зникне те диво, що змушує її серце шалено битись.

      Леся глибоко вдихнула й відважилась запитати:

      – Може, зайдеш на чай чи каву?

      – Вибач, не сьогодні.

      Щось болісно смикнулось біля серця й потекло вниз холодною хвилею.

      – Чому?

      – Тільки не ображайся, – Руслан чмокнув її в носа, – у мене завтра дуже важлива зустріч. Потрібно підготувати ще купу паперів, зустрітися з Артемом і все обговорити. Я зателефоную завтра, як тільки звільнюсь, і ми домовимося про зустріч.

      Він зігнутим вказівним пальцем підняв її підборіддя й заглянув у очі.

      – Лесю, знай: мені байдуже, чи до сьогодні в тебе хтось був, тепер ти – моя жінка.

      І Руслан поцілував її так владно та пристрасно, що губи пашіли ще довго після того, як він пішов.

      Розділ 7

      Автомобіль летів трасою на величезній швидкості. Артем стискав кермо й нервово матюкався крізь стиснуті зуби, а Руслан переглядав теку з паперами та намагався згадати, у який файл поклав ключ адміна до свого сайту.

      – Ну ти скажи, яке падло! Як він міг пообіцяти таке за нашою спиною?

      Артем ударив кермо долонею, і машину ледь хитнуло вбік.

      – Заспокойся. Вб’єш нас дорогою, і не буде кому натовкти морду Іванові. Крім того, без ключа їм навіть найкращі хакери не допоможуть, там особливий захист… Та де ж той файл?

      Руслан ледве стримався, щоб не пожмакати папери, та опанував себе й почав знову їх перегортати.

      – Ключ уже в них, Панов так і сказав. Як він міг, скотина, та ж цей сайт годує нас всіх! А Панов, наволоч, вирішив наостанок зіграти благородство: «став підпис – і ще й купу бабла отримаєш»!

      Артем знову нервово вдарив рукою кермо та вилаявся.

      – Тьом, перестань, ще не все пропало. Зараз найважливіше дістатись до компа.

      – І що ти зробиш?

      – Я ж тобі вже казав: там особливий захист, крім ключа, є чорний хід.

      – Тобто?

      – Чорний

Скачать книгу