LITMIR.BIZ

Скачать книгу

програми Джорджа. І чоловік Сюзан не поділяв її надмірних гризот через сина.

      Також вона знала, що її запитання «Навіщо він зробив це мені?» було ірраціональним. Кивнула головою на знак згоди, коли я сказав, що вона повинна виключити себе з цієї картини. Рецидив сина не мав стосунку до неї.

      Будь-яка мати була б занепокоєна наркотичним рецидивом сина й думкою про нього в ув’язненні, але реакція Сюзан видалася мені надмірною. Я почав підозрювати, що її неспокій значною мірою переміщений і насправді походить з іншого джерела.

      Особливо вразило мене її глибоке почуття безпорадності. Жінка завжди думала, що може впоратися геть з усім, а тепер це уявлення було розбите: вона нічого не могла зробити для свого сина (окрім як усунутися з його життя).

      Але чому Джордж аж настільки був центром її життя? Так, був її сином. Але це щось більше. Був надміру центральним. Так, наче все її життя залежало від його успіху. Я розповів їй, що для багатьох батьків діти часто є втіленням проекту безсмертя. Ця думка викликала в неї інтерес. Сюзан зізналась у своїй надії, що їй вдасться продовжити себе в майбутньому завдяки Джорджу. Але тепер зрозуміла, що мусить позбутися цієї думки.

      – У нього замало сил для такого завдання, – сказала вона.

      – Хіба ж якась дитина має достатньо сил для цього? – спитав я. – Ба більше: Джордж ніколи й не зобов’язувався виконувати таку роботу, тож його поведінка, його рецидив вас не стосується!

      Ближче до кінця сеансу я спитав про пов’язку на її шиї. Вона розповіла, що саме зробила пластичну операцію, щоб підтягти шкіру на шиї. Коли я далі розпитував про операцію, вона занервувалася й намагалася повернутися до розмови про сина. Зауважувала, що саме з цієї причини зустрілася зі мною.

      Але я наполягав.

      – Розкажіть мені більше, чому ви зважилися на операцію.

      – Ну що ж, я ненавиджу те, що старіння зробило з моїм тілом – грудьми, обличчям, шкірою на шиї, яка обвисла. Операція – це мій подарунок самій собі на день народження.

      – Який це день народження?

      – З великої літери Д! Число шість нуль. Минулого тижня.

      Вона розповідала, що їй шістдесят і вона усвідомлює, що її час добігає кінця (а я розповідав про свої сімдесят). Тоді я підсумував:

      – Я впевнений, що ваша тривога надмірна, оскільки якась ваша частка чудово знає: під час лікування наркотичної залежності майже завжди трапляються рецидиви. Мені здається, що ця тривога походить з інших джерел і була переміщена на Джорджа.

      Оскільки Сюзан енергійно кивнула на знак згоди, я вів далі:

      – Я думаю, що ви тривожитеся через себе саму, а не через Джорджа. Це пов’язано з вашим шістдесятим днем народження, усвідомленням вашого старіння й зі смертю. Мені здається, що на глибокому рівні ви зараз напевно обмірковуєте кілька важливих запитань: «Що робити з рештою життя? Що дасть йому сенс, особливо ж тепер, коли впевнилися, що Джордж не виконає цього завдання?»

      Ставлення Сюзан до розмови

Скачать книгу