Вдивляючись у сонце. Долаючи страх смерті - Ірвін Ялом

Скачать книгу

не існуватимуть ніде. Їхня вулиця, їхні сімейні зустрічі, батьки, діти, пляжний будиночок, школа, улюблені місця відпочинку – це все випарується одночасно з їхньою смертю. Нема нічого стабільного й тривалого. Яке значення може мати таке зникоме життя? Продовження електронного листа:

      Я зненацька усвідомила: усе, що ми робимо, приречене на забуття та остаточне знищення разом зі всією планетою. Я уявила смерть моїх батьків, сестер, хлопця і всіх друзів. Часто думаю про те, що певного дня МОЇ череп і кості, а не гіпотетичний або ж уявний комплект з черепа та костей опиняться назовні, а не всередині мого тіла. Ця думка викликає дуже велике сум’яття. Можливість існування окремо від тіла не здається мені реальною, тому я не можу знайти втіхи в ідеї незнищенності душі.

      У висловлюванні цієї молодої жінки є кілька головних тем: смерть стала для неї особистою; це вже не щось таке, що може трапитися або ж трапляється лише з іншими; неуникність смерті позбавляє життя значимості. Ідея безсмертної душі, відокремленої від її фізичного тіла, видається їй не дуже правдоподібною, тому жінка не може знайти розради в концепції життя після смерті. Вона також ставить собі запитання: чи забуття після смерті є тим самим, що й забуття перед народженням (це важливий пункт, який пізніше з’явиться знову в наших міркуваннях на тему Епікура)?

      Пацієнтка з нападами панічного страху смерті на нашому першому сеансі дала мені такий вірш:

      Смерть насувається,

      Присутність її мучить,

      Хапає мене, волочить,

      Я кричу. Я терплю.

      Знищення щодня маячить.

      Я намагаюся зоставити слід,

      Що міг би мати значення.

      Повністю включатися в сьогодення —

      Це найкраще, що я можу зробити.

      Але смерть чаїться відразу

      За стіною цієї твердині,

      У якій я ховаюся,

      Мов дитина під покривальцем.

      Покривальце не захищає

      Від повернення страхів

      У нерухомості ночі.

      Більше мене не буде,

      Щоб вдихати красу природи,

      Щоб виправляти помилки,

      Відчувати солодкий смуток.

      Це нестерпна втрата,

      Хоч її й не усвідомиш.

      Смерть – це все

      І ніщо.

      Її особливо переслідувала думка, висловлена у двох останніх рядках: «Смерть – це все / І ніщо». Жінка пояснювала, що думка про перетворення на ніщо повністю її поглинула й стала геть усім. Але вірш містить дві важливі думки, які несуть розраду: її життя здобуває значення, коли вона залишає слід після себе, і найкраще, що вона може зробити, – це повністю включитися в сьогодення.

      Страх смерті не затуляє інших страхів

      Психотерапевти часто вважають, що відкритий страх смерті насправді є не страхом смерті, а лише маскує іншу проблему. Однак такий засновок помилковий. Так було у випадку Дженніфер – двадцятисемилітньої ріелторки. Її довгі роки мучили напади страху перед смертю, проте попередні лікарі

Скачать книгу