Грозовий Перевал - Эмили Бронте

Скачать книгу

обіду, і Хіткліф з такої нагоди надумав улаштувати собі свято. Йому тоді вже сповнилося шістнадцять років, і хоч він був непоганий з лиця, та й розумом його Бог не скривдив, таки було в ньому щось незугарне – у душі так само, як у подобі; тепер по ньому цього й не скажеш. По-перше, він до того часу вже цілком позбувся отриманого колись виховання; тяжка праця з ранку й до вечора загасила в ньому колишню допитливість і любов до книжок; зверхність, якою він завдячував у дитинстві любові старого Ерншоу, також зникла. Він довго поривався бути нарівні з Кетрін у її навчанні – і зрештою здався з гірким, мовчазним жалем; та здався остаточно, і ніщо вже не могло спонукати його зробити хоч один крок нагору, коли він зрозумів, що так чи інакше скотиться до нижчого рівня. Та душевний ґандж і зовні дався взнаки: він став ходити розвальцем і дивитися спідлоба; природна відлюдькуватість переросла у надмірну, майже хворобливу ворожість; і, викликаючи відразу в тих небагатьох осіб, що його знали, він, певно, зазнавав похмурої втіхи.

      Вони з Кетрін усе ще проводили разом увесь час, коли він спочивав від роботи; та він перестав висловлювати їй свою приязність – і з гнівною недовірою уникав її дитячих обіймів; так, ніби був певний, що вона не може плекати щирих почуттів до нього. Так от, того дня Хіткліф прийшов додому і оголосив про свій намір поледарювати. Я допомагала міс Кеті вбиратися: вона не передбачала, що йому спаде на думку вештатись без діла, і, розваживши, що сьогодні є хазяйкою в домі, примудрилася якось сповістити Едгара про братову відсутність – і тепер готувалася його зустріти.

      – Кеті, ти сьогодні вільна? – спитав Хіткліф. – Чи кудись ідеш?

      – Ні, надворі дощ, – відповіла вона.

      – То чого ти вдягла шовкову сукню? – мовив він. – Сподіваюсь, ніхто не має прийти?

      – Та ніби ніхто, – стиха промимрила вона. – А ти ж маєш бути в полі, Хіткліфе. Ми вже годину як пообідали; я думала, ти пішов.

      – Не так уже й часто Хіндлі звільняє нас від своєї клятої присутності, – зауважив хлопець. – Я сьогодні більше не буду працювати; лишуся з тобою.

      – Джозеф поскаржиться йому на тебе, – мовила вона. – Ти б краще пішов!

      – Джозеф повіз вапно у Пеністон-Крег; він приїде аж поночі й нічого не взнає.

      Проказавши це, він рушив до каміна й сів біля вогню. Кетрін, насупивши брови, міркувала, як бути далі, – їй хотілося все владнати перед зустріччю.

      – Ізабелла та Едгар Лінтони казали, що, може, завітають до нас сьогодні, – мовила вона, трохи помовчавши. – Та оскільки йде дощ, їх навряд чи доведеться чекати. І все ж таки вони можуть приїхати; і, якщо тебе покарають, виявиться, що ти дарма ризикуєш.

      – Накажи Елен, хай вона скаже, що ти зайнята, Кеті, – наполягав він, – не відсилай мене геть через тих твоїх жалюгідних і дурних друзів! Я часом жалкую, що вони… та ні, краще мовчати!

      – Що вони… що? – скрикнула Кеті, збентежено дивлячись на нього. – Ой, Неллі! – роздратовано мовила вона й відсахнулася від мене. – Ти навіть причесати

Скачать книгу