LITMIR.BIZ

Скачать книгу

бо досить наказати покликати Евніку, але година була пізня, Петроній же почувався втомленим після відвідин Хрисотеміди, й хотілося йому спати. Одначе, йдучи до кубікулу, пригадав невідомо чому, що в кутиках очей Хрисотеміди помітив сьогодні зморшки. Подумав також, що її краса дужче була розголошена в усьому Римі, ніж є насправді, і що Фонтей Капітон, який пропонував йому трьох хлопчиків із Клазомен за Евніку, хотів її, одначе, купити занадто дешево.

      Розділ XIII

      Наступного дня Петроній ледве встиг одягтись, як прийшов запрошений Тейрезієм Вініцій. Знав він уже, що жодної новини від брам не прийшло, й повідомлення це, замість того щоб його втішити як доказ того, що Лігія перебуває в місті, засмутило його ще дужче, бо почав припускати, що Урс міг її випровадити з міста відразу після викрадення, а отже перед тим, як раби Петронія почали при брамах пильнувати. Щоправда, восени, коли дні ставали коротшими, зачиняли їх доволі рано, але також відчиняли їх для тих, які виїздили, таких було чимало. За міські мури можна теж було вийти й іншими способами, про які, приміром, раби, що хотіли втекти з міста, знали добре. Вініцій вислав, щоправда, своїх людей і на всі дороги, які вели до провінцій, і до сторожі в невеликих містах, з оголошеннями про двох рабів-утікачів, з докладним описом Урса та Лігії з обіцянкою нагороди за їх затримання. Було, одначе, справою сумнівною, чи ця погоня може їх спостигнути, а коли б навіть і спостигла, чи місцева влада відчуватиме за собою право затримати їх на приватне прохання Вініція, не засвідчене претором[174]. А саме на таке засвідчення не було часу. Зі свого боку, Вініцій протягом усього вчорашнього дня шукав Лігію у вбранні раба по всіх закутках міста, не зміг, одначе, знайти ані найменшого сліду, ані ознаки. Бачив, щоправда, людей Авла, але ці, здавалося, також чогось шукали, й це утвердило його тільки в думці, що не Авлові слуги її відбили і що вони теж не знають, що з нею сталося.

      Отож коли Тейрезій оголосив йому, що є чоловік, який береться її відшукати, поспішив щодуху до дому Петронія і, заледве з ним привітавшись, почав про того чоловіка випитувати.

      – Зараз його побачимо, – сказав Петроній. – Це знайомий Евніки, яка незабаром прийде упорядкувати складки на моїй тозі, й вона ж розповість про нього більш докладно.

      – Та, яку вчора ти хотів мені подарувати?

      – Та, від якої ти вчора відмовився, за що я тобі, зрештою, вдячний, позаяк вона найліпша вестипліка в місті.

      І дійсно, вестипліка надійшла, щойно він договорив, і, взявши тогу, складену на стільці, інкрустованому слоновою кісткою, розгорнула її, щоб накинути на плечі Петронія. Лице її було ясним, спокійним, а в очах сяяла радість.

      Петроній дивився на неї, й видалася вона йому дуже гарною. За хвилину, коли, вгорнувши його в тогу, почала вона її укладати, нахиляючись раз по раз для розгладжування складок, помітив, що її руки мають дивовижний колір блідої троянди, а груди й плечі тонко відсвічують перламутром або алебастром.

      – Евніко, – сказав, – чи є той чоловік, про якого нагадувала вчора Тейрезієві?

      – Є, володарю.

      – Як його звати?

      – Хілон

Скачать книгу