Скачать книгу

ну! Вистачає йому й інших!

      Тоді юнак, відвернувши лице, що зашарілося із сорому через таку ницу думку, хоробро спитав:

      – Певно, дружина платить йому тим самим?

      – Аж ніяк! Вона жінка порядна!

      Фредерік страждав од докорів сумління і став ще частіше відвідувати редакцію.

      Великі літери, що з них на мармуровій плиті над крамницею було складено прізвище Арну, здавалися йому якимись особливими і повними значення, ніби Святе письмо. Широким похилим хідником іти було легко, двері відчинялися майже самі собою, а гладенька на дотик ручка здавалася м'якою і чутливою, немов жива рука, яку він тримає в своїй. Непомітно він став приходити з тією самою точністю, що й Режембар.

      Щодня Режембар всідався у своє крісло в кутку біля каміна, брав «Насьйональ» і, вже не одриваючись від нього, виражав свою думку лише вигуком або просто знизував плечима. Час од часу він витирав чоло скрученою у валик носовою хусточкою, що висіла в нього на грудях між двома ґудзиками зеленого сюртука. Носив він панталони зі складками, глибокі черевики й довгу краватку, а по капелюхові із загнутими крисами його легко можна було здалеку впізнати серед юрби.

      О восьмій ранку він спускався з висот Монмартру, щоб на вулиці Нотр-Дам-де-Віктуар випити білого вина. Його сніданок, за яким ішло кілька партій на більярді, тривав до третьої години. Потім він простував до пасажу Панорами підкріпитися абсентом. Одвідавши Арну, він заходив у «Бордоський шиночок» випити вермуту; тоді, замість того щоб вернутися до дружини, здебільша волів пообідати на самоті у невеличкому кафе на площі Гайон, де замовляв «домашні страви, що-небудь натуральне!» Наостанці він добирався до якоїсь більярдної і висиджував там до дванадцятої, до першої години ночі, до того часу, доки не гасили газу, не зачиняли віконниць і знеможений господар закладу не благав його піти.

      І то не любов до випивки надила в такі місця громадянина Режембара, а давня звичка до політичних розмов; але з роками запал його охолонув, і він зберігав похмуру мовчанку. Дивлячись на його серйозне лице, можна було подумати, що він заклопотаний світовими проблемами. Думки свої Режембар тримав при собі, і ніхто, навіть його друзі, не знали, чим він займається, хоча він і натякав, ніби в нього ділова контора.

      Арну, здавалося, відчував до нього безмірну повагу. Якось він сказав Фредерікові:

      – Він усе знає, будьте певні! Людина з головою!

      Одного разу Режембар розклав на конторці папери, в яких ішлося про копалини фарфорової глини в Бретані; Арну покладався в тому на його досвід.

      Фредерік став іще люб'язніший із Режембаром – настільки, що вряди-годи частував його абсентом; і, хоча вважав за дурня, частенько проводив у його товаристві цілі години тільки тому, що з ним приятелював Жак Арну.

      Торговець картинами, якому траплялося сприяти успіху декого із сучасних художників ще при їхніх перших спробах, як людина передова дбав про свій гаманець і водночас тримався артистичних манер. Він прагнув

Скачать книгу