LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Малої Виськи, на Велику Виську, над верхів'ями Костоватої і Бобринця, а потім до самого гирла Ташлика і Бугу, де нарешті приєднувалася до шляху Караван-Іоль.

      Сотні людей проїжджали шляхом з Польщі в Московію, у Туреччину, Крим і навпаки. Скрипіли велетенські вози, гарби і кантари, поважно ступали круторогі воли. Везли найрізноманітніші харчі, горілки, виноградні вина, сукна й шовки, селітру, залізо й свинець. Текло десятиліттями утверджене торгове життя…

      І ось його порушила висушена серпневою посухою земля, яка, збившись у пил під копитами тисяч коней, піднялась у височінь і намагалася чорною ляпою порушити бездонну блакить неба.

      Там ішло військо. Нескінченними лавами тягнулися козацькі полки, здалеку полохаючи звірину і торговий люд, що опинилися на їхньому шляху, одним виглядом тисяч озброєних вояків. За кілька миль попереду звертали у степ купецькі валки. Вірмени, жиди, волохи, усі, хто знав лиху козацьку вдачу, несамовито цвьохкали батогами і з лементом кидались урозсип, рятуючи своє майно. А шляхом уже йшли, йшли, йшли козаки. Сотня за сотнею, полк за полком. Укриті курявою і спітнілі, але веселі, зі збитими на потилицю червоноверхими шапками, під лісом списів, прапорців і хоругв. Гриміли музики, й сотні голосів виводили щось молодецьке і героїчне, як самі козаки:

      А в неділейку поранейку

      Збиралася громадойка,

      Козацька порадойка.

      Стали ради додавати,

      Отколь Варни доставати

      І всіх турків в ній забрати…

      Іржали коні, скрипіли вози. Сонце плавилось у срібних деталях кінської збруї, начищених до блиску стволах мушкетів, у сотнях тисяч бляшок, ґудзиків, чеканках порохівниць, золотих насічках шабельних рукояток і надітих поверх чобіт бронзових та срібних острогів. А над усім цим стуком, грюком і блиском гриміло далі:

      …А в неділейку поранейку

      Бігуть, пливуть човенками,

      Поблискують весельцями.

      Вдарили разом з самопалов,

      Седми п'ядей од запалов,

      Стали Варни доставати.

      Стали турки утікати,

      Тую річку проклинати:

      «Бодай, річко, не проквітла,

      Що нас, турків, в себе взяла!»

      Була Варна здавна славна —

      Славнішії козаченьки.

      І рухалося далі могутнє військо. Нестримним кроком долало версту за верстою, линучи назустріч туркам, які десь там, на південному заході, мали зустріти їх у пекельному військовому привітанні.

      Раптом повз козацькі ряди, порушуючи рівний неквапний рух, пролетів загін польської гусарії. Стрункі білолиці вояки, у блискучих панцирах, щиро оздоблених золотом шоломах, із червоними ратищами списів у руках, нещадно гнали породистих тонконогих коней, прикрашених багатими рондиками[3]. З'явившись із хвоста колони, вони стрімко чвалали до її голови, залишаючи позаду все нові підрозділи.

      Через півгодини, минаючи відділи війська, гусари наблизилися до гурту багато вбраних старшин, що їхали на чолі війська.

Скачать книгу