Отаман Іван Сірко - І. А. Коляда Знамениті українці

Скачать книгу

він прагнув повернутися в батьківські краї, але московські воєводи, взявши в заручниці його дружину, змусили його відмовитися від цих намірів. Відомо, що Іван Юрійович Сербии керував будівництвом укріплень на Ізюмській лінії, обіймав посади соколовського сотника та харківського полковника (1687—1691).

      В І. Сербина лишилася дочка Євдокія.

      Друга донька кошового була одружена з мереф'янським козаком Харківського полку Іваном Артеменком, вихідцем із Правобережжя. У посаг від свого тестя він отримав слободу, яку згодом стали називати його ім'ям – Артемівка біля Мерефи.

      Будучи мереф'янським сотником Харківського полку, Іван Артеменко виконував особисті доручення свого тестя І. Сірка до бєлгородського воєводи Григорія Ромодановського та гетьмана Івана Самойловича.

      На початку 90-х років XVII століття, після спустошення Мерефи татарами, переселився на Воронежчину, де обложив слободу Битюг. Дослідники також установили, що він інколи навіть називав себе Сірком, мабуть прагнучи посилити свій авторитет і вказуючи на родинні зв'язки з відомим та шанованим отаманом.

      Помер Іван Артеменко, найімовірніше, на початку XVIII століття.

      Дума про Сірчиху-Іваниху говорить, що славний кошовий отаман мав двох синів – старшого Петра та молодшого Романа:

      Тільки собі двох синів мала:

      Первого сина – Сірченка Петра,

      Другого сина – Сірченка Романа.

      Вона їх до зросту держала

      І ще од них слави-пам'яті по смерті сподівала…

      Архівні джерела засвідчують, що старший син Петро Іванович Сірко був одружений із донькою представника молдавської знаті Міхая Хінкула, гармаша, сердара, одного з керівників повстання проти молдавського господаря Георгрія Дуки.

      У липні 1673 року козаки здійснюють вдалий похід на Крим, але для сина кошового Івана Сірка він став трагічним: під час цього походу він загинув недалеко від «трьох зелених байраків», що були аж за річкою Тор, через зраду свого джури Голуба Волошина. Дума ж описує пошуки Петром разом із його джурою та, ймовірно, товаришем на ім'я Пилип Мерефіянський свого батька – Івана Сірка. Дума історично правдиво повідомляє про загибель Петра Сірка. Разом із ним гине і його товариш:

      Козаки до Сірченка Петра словами промовляли:

      «Сірченку Петре! Не безпечно себе май,

      Коней своїх козацьких од себе не пускай».

      А Сірченко Петро на теє не повіряє,

      Під тернами-байраками лягає-спочиває,

      Коні свої козацькі далеко од себе пускає…

      Не успів Сірченко Петро між турки-яничари вбігати —

      Міг йому Голуб Волошин з плеч головку зняти.

      Тогді турки Пилипа Мерефіянського округ оступали,

      З плеч головку козацьку знімали…

      Як свідчать іноземні джерела, другий син І. Сірка – Роман – був досить відомим та досвідченим воїном. Тому про нього були складені пісні та перекази:

      Ой Лимане, Лимане,

      Ти, Сірку Романе,

      Да гей же ти, Сірку Романе!

      Ой що будем робити,

      Нема

Скачать книгу