Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

Скачать книгу

ще одну польову службу в саперів, куди помилково викликали й іншого фельдкурата, колишнього вчителя Закону Божого, людину надзвичайно релігійну. Він дивився на свого колегу з великим подивом, особливо коли той запропонував йому ковток коньяку із Швейкової польової фляжки, яку Швейк завжди носив із собою на такі релігійні церемонії.

      – Коньяк доброї марки, – припрошував фельдкурат Отто Кац. – Випийте і йдіть додому. Я вже сам усе залагоджу, і до того ж мені треба побути на свіжому повітрі, щось сьогодні трохи болить голова.

      Побожний фельдкурат, з осудом похитавши головою, пішов геть, а Кац, як звичайно, блискуче зіграв свою роль.

      На цей раз він перетворив у Господню кров вино, змішане з газованою водою, та й проповідь була довша, причому кожним третім її словом було «і так далі» або «напевно».

      – Солдати, сьогодні ви поїдете на фронт і так далі. Ви зверніться тепер до Бога і так далі. Ви не знаєте, що з вами буде. Напевно. І так далі.

      І весь час від вівтаря лунало «і так далі», «напевно», напереміну з Богом і всіма святими.

      В екстазі й ораторському запалі фельдкурат називав і принца Євгенія Савойського святим, який охоронятиме саперів, коли вони наводитимуть мости через ріки. Проте польова служба обійшлася без будь-яких обурливих інцидентів, приємно й весело. Сапери чудово розважились.

      Дорогою додому фельдкурата і Швейка не хотіли пустити із складаним польовим вівтарем до трамвая.

      – Ось як трісну тебе оцим святим по голові, – кинув Швейк кондукторові.

      Коли вони, нарешті, добралися додому, виявилося, що дорогою загубили дароносицю.

      – Подумаєш, велика втрата! – промовив Швейк. – Перші християни відправляли службу і без дароносиці. Коли ми оголосимо про втрату, то той чесний, хто знайде її і віддасть нам, вимагатиме нагороди. Коли б це були гроші, то, можливо, й не знайшовся б такий чесний, хоч бувають і такі люди. В нас у Будєйовіце у полку був один солдат, несусвітний бевзь. Він якось знайшов на вулиці шістсот крон і відніс їх у поліцію, і в газетах про нього писали, як про чесну людину, а він через те лише сорому набрався. Ніхто із ним не хотів розмовляти, кожен цвікав йому в вічі: «Йолопе, яку ж ти дурницю встругнув, таж тебе це мулятиме до смерті, якщо ти маєш бодай краплю совісті». Була в нього дівчина, так та з ним і розмовляти перестала. А коли він приїхав додому у відпустку, то друзі викинули його під час танців з пивниці; хлопець почав сохнути, замислюватись і кінець кінцем кинувся під поїзд. А ще жив колись у нас на вулиці один кравець. Він знайшов золотий перстень. Люди остерігали, щоб не віддавав його в поліцію, але він, упертий, не послухався. Зустріли його надзвичайно чемно, вже хтось заявив, що загубили золотого персня з діамантом, але потім глянули на камінець і кажуть: «Чоловіче, та це ж скло, а не діамант. Скільки вам дали за той діамант? Таких «чесних» ми знаємо». Нарешті з’ясувалося, що хтось інший загубив золотий перстень з фальшивим діамантом, якусь там родинну пам’ятку, але кравець відсидів три дні, бо він, розхвилювавшись, образив поліцая. Але законну нагороду – десять відсотків, тобто

Скачать книгу