Скачать книгу

на підводу. Є в мене купець і на канапу. Це один мій знайомий, він гендлює старими меблями. Він прийде до нас по обіді. Тепер ціни на шкіряні канапи пішли вгору.

      – Більше ви нічого не накоїли, Швейку? – спитав фельдкурат з розпачливим виразом обличчя, весь час стискаючи голову в долонях.

      – Насмілюсь доповісти, пане фельдкурате, я замість двох пляшок горіхівки, яку купує пан капітан Шнабль, приніс п’ять, щоб у нас був якийсь запас і ми мали що пити. Можуть ті люди забрати фортепіано? А то ломбард перед носом зачинять.

      Фельдкурат безнадійно махнув рукою, і за мить фортепіано вже вантажили на візок.

      Повернувшися з ломбарду, Швейк застав фельдкурата перед розкоркованою пляшкою горіхівки. Той сидів і лаявся, чому на обід йому подали недосмажену відбивну. Фельдкурат знову був у своїй стихії. Він заявив Швейкові, що від завтрашнього дня починає нове життя. Пити алкоголь, це, мовляв, грубий матеріалізм, а треба жити духовним життям.

      Він розводив цю філософію щось із півгодини. Коли вже була відкоркована і третя пляшка, прийшов торговець старими меблями, і фельдкурат за безцінь продав йому канапу, запрошуючи торговця залишитися погомоніти, і був дуже невдоволений, коли той відмовився, перепрошуючи: йому, мовляв, треба купувати ще нічний столик.

      – Шкода, що в мене немає такого, – розчаровано сказав фельдкурат. – Хто ж може передбачити все заздалегідь!

      Коли торговець старими меблями пішов, фельдкурат завів дружню розмову зі Швейком і розпив з ним нову пляшку. Частина цієї балачки присвячувалась особистому ставленню фельдкурата до жінок і до карт.

      Сиділи довго. Уже й вечір застав Швейка і фельдкурата за дружньою бесідою.

      Але вночі відносини змінились. Фельдкурат повернувся до свого вчорашнього стану, переплутав Швейка з кимсь іншим і казав йому:

      – В жодному разі не йдіть. Пам’ятаєте того рудого кадета з обозу?

      Ця ідилія тривала, аж поки Швейк не сказав фельдкуратові:

      – Досить з мене! Теперь лізь у ліжко й хропи! Ясно?

      – Лізу, голубе, лізу, чому ж не лізти, – белькотів фельдкурат. – Пам’ятаєш, як ми ходили до п’ятого класу і я за тебе писав роботи з грецької мови? У вас вілла в Збраславі[141], й туди можна добиратися пароплавом по Влтаві. Ви знаєте, що таке Влтава?

      Швейк примусив його скинути черевики й роздягтися. Фельдкурат послухався, висловлюючи свій протест перед якимись уявними особами.

      – Бачите, панове, – звернувся він до шафи й фікуса, – як зі мною поводяться мої родичі. Я не визнаю ніяких родичів, – раптом вирішив він, лягаючи в постіль. – Хоч би небо й земля змовилися проти мене, я не бажаю їх знати.

      І кімнатою розляглося фельдкуратове хропіння.

      IV

      У ці ж дні Швейк відвідав свою стару служницю пані Міллерову. Удома Швейк застав її двоюрідну сестру. Плачучи, вона розповіла, що пані Міллерову заарештували того самого вечора, коли вона відвезла Швейка

Скачать книгу


<p>141</p>

Збраслав – дачна місцевість поблизу Праги.