LITMIR.BIZ

Скачать книгу

target="_blank" rel="nofollow" href="#n_15" type="note">[15] з удовицею по королю угорському Яношу, в битві під Будою, всі звернули увагу на одного лицаря: той бився з незвичайною відвагою і так і поліг безіменний. Коли несли його тіло, Рейшах, отаман німецький, бідкував за ним, як і всі, але, поцікавившись, хто ж цей лицар, побачив, коли з убитого зняли лицарію, що то його рідний син. Посеред загального лементу сам він, не пустивши пари з уст і не змигнувши оком, стояв випростаний, прикипівши поглядом до синового тіла; аж поки ґвалтовність скорботи, вразивши його життєві сили, не звалила його, мертвого, долу.

      Хто може передать, як він палає,

      Той відчуває лиш слабенький жар,

Петрарка, Сонет 137

      мовлять коханці, намагаючись поділитися муками свого кохання:

      …Бо ти забрала

      З собою всі мої чуття!

      Як, Лесбіє, тебе побачу,

      Шалію у нестямі я.

      Язик німіє, кров клекоче,

      У тілі пломінь і пожар,

      В ушах бриніння, а на очі

      Мла налягає…

Катулл, III, 607

      Отож-бо в ту мить, коли нас поймає пекучий любовний пал, ми не вдатні вимовлятися жалями чи благаннями, наша душа надто обтяжена важкими думами, а тіло прибите і зв'ялене коханням. Звідси зроджується деколи і та раптова неміч, що вражає коханців так невчасно, і той крижаний холод, що огортає їх через надмір любові, в самім лоні розкошів. Усяка жага, що надається до смакування і перетравлювання, жага не жагуча.

      Скаржиться легка журба, а велика – та безголоса.

Сенека, Іполит, II, 607

      Несподівана радість чи втіха так само вражають нас:

      Тільки уздріла вона, що іду я, й троянців у зброї

      З подивом раптом пізнала, й великим налякана дивом,

      Аж знепритомніла, глянувши, і від страху здеревіла.

      Кості застигли у неї, зомліла й по довгій хвилині

      Мовить.

Верґілій, Енеїда, III, 306Пер. Михайла Білика

      Опріч тієї римлянки, яка сконала з неспогаданого щастя, викликаного поверненням сина після поразки під Каннами[16], опріч Софокла і тирана Діонисія, так само померлих на радощах, а також Тальви[17], померлого на Корсиці після одержання новини про надані йому від римського сенату гонори, ми маємо сьогоденний приклад: папа Лев Десятий, оповіщений про здобуття Мілана, чого він так зичив, зрадів такою великою радістю, що заслаб на гарячку і сконав. А ще знаменитіше свідчення людського марнославства наводять старожитні: Діодор Діалектик[18] переставився під час ученого диспуту, бо пройнявся пекучим соромом перед своїми вихованцями та публікою, не зумівши дати собі раду з висунутим проти нього доводом.

      Щодо мене, то я не дуже підлягаю несамовитим нервовим зворушенням. Я врівноважений від природи і що не день, то дужче гартую і покріплюю свою душу з допомогою розважань.

      Розділ III

      Наші почуття вибиваються поза рямця нашого я

      Ті, хто дивується, чого ми так пнемося до прийдешності, замість удовольнятися сьогоднішніми здобутками (бо прийдешність

Скачать книгу