LITMIR.BIZ

Скачать книгу

не зглянувся на крики люду, жінок і дітей, приречених на різанину попри їхні благання та припадання до його ніг. Однак же, коли, пробиваючись через місто, він побачив, як троє французьких лицарів із нечуваною хоробрістю стримують наступ його звитяжного війська, визнання і пошанівок такої виняткової доблесті одразу притупили вістря його гніву, і він, із цих трьох почавши, помилував і решту городян.

      Скандерберг[3], державець Епіру, гнався якось за одним зі своїх вояків, щоб забити його; вояк той, після даремних потуг удобрухати його покірною мольбою про ощадок, в останню хвилину схопився за меч і звів зброю на пана. Така сміливість поскромила лють принца, і він за те, що вояк виявився не з полохливих, дарував його горлом.

      Цезар Конрад III[4], облягаючи Вельфа, дука Баварського, не захотів нічим поступитися, хоча обложенці погодилися здатися на ганебних і принизливих умовах, і згодився лише на те, щоб жінки високого коліна, замкнуті у місті вкупі з дуком, могли його покинути, не вронивши честі і взявши з собою стільки добра, скільки донесуть. А ті, охоплені великодушним поривом, намислили узяти собі на барки своїх чоловіків, дітей і самого дука. Цезар, уражений таким шляхетним і сміливим учинком, просльозився з розчулення; а той лихий дух, яким він дихав на дука, де й подівся; відтоді він ставився ласкаво і до нього і до його підданців.

      Мене поклав би на лопатки і той і той спосіб. Адже милосердя і вибачливості мені не позичати. Та, гадаю, що мені легше піддатися співчуттю, ніж зачудуванню: дарма, що у стоїків жаль – почуття негідне; вони вимагають, аби, спомагаючи терпенних, ми не лагіднішали і не співчували їм.

      Отож ці приклади видаються мені вельми повчальними, адже вони показують нам душі тих людей, душі, які, виставлені одночасно на випробу двох способів, витривали перед одним, зате улягли другому. Можна сказати, що відкривати своє серце жалеві звикли люди добротливі, лагідні й м'які, з чого випливає, що натури плохіші, як-от біла челядь, діти і простолюддя, цьому більш піддатливі; натомість гордувати слізьми та благаннями і поступатися лише з побожності перед святинею цноти – прерогатива дужої і незворушної душі, що має замилування до мужності та твердості.

      А проте схожий подив і захват можуть справляти навіть на душі не такі шляхетні. Свідок цього – теб'янський люд, який, засудивши на смерть своїх верховод за те, що ті не припинили збройних дій зараз по скінченні визначеного їм терміну, насилу виправдав Пелопіда[5], розчавленого тягарем оскарження і змушеного рятувати свою голову лише просьбами та мольбами; і навпаки, коли справа дійшла до Епамінонда, і той зачав хвалитися своїми подвигами і пихато та зухвало колоти ними очі своїм землякам, ті не наважилися навіть узятися за кулі для голосування – не то що; і зібрання так і розійшлося додому, славлячи велич душі цього героя.

      Діонисій Старший[6], здобувши по довгій мозольній облозі Реґій[7] і полонивши ватажка Фитона, мужа прехороброго і завзятого бійця, захотів на ньому показати страшливий приклад помсти. Найперше він розповів йому,

Скачать книгу