LITMIR.BIZ

Скачать книгу

любить розглядати рослини, нюхати їх і торкатися, тож спершу дівчина шукала серед квіток. Але Яреми тут не було.

      Євка побігла навпрошки по траві всередину саду, та ні в альтанці, ні поза нею не знаходилося жодного сліду панича.

      – Яремо! – гукнула вона, забігаючи між дерев.

      Ніхто не озвався.

      – Паничу Яремо! Не ховайся! Снідати час! – повторила Євка, роззираючись навкруги.

      Раптом біля самого ставка в тонкому очереті юнка помітила щось біле. Кинулась туди і ледь не стримала зойк: то біліла мокра сорочка Яреми, прилипаючи до плечей і спини. Він лежав скручений калачиком і тихенько скиглив. Руки обіймали кучеряву голову, затуляючи вуха.

      – Паничу! – торкнулася його плеча Євка. – Чого ж тебе занесло в оце болото?

      У черевики одразу ж налило води. Раз і вдруге дівчина штурхнула Ярему, але той не реагував. Тоді вона взяла його попід руки й витягла з очерету на суху траву.

      Із очей Яреми котилися сльози, він так само продовжував затуляти вуха руками, ніби рятуючись від якогось лише йому чутного звуку.

      – Свята Параскево-П’ятнице, що ж це таке коїться!

      Серце калатало, усе тіло немов налилося гарячим свинцем. Євка зовсім розпустила стрічку, на яку був зібраний комір сорочки, і примусила себе дихати.

      – Зараз, серденько, зараз покличу на допомогу!

      Не розбираючи шляху, чіпляючись за траву й спотикаючись об кротові нори, Євка добігла до альтанки. Майнула тінь – усередині хтось був. Не тямлячи себе від жаху, дівчина не збиралася вгадувати, хто там всередині.

      – Допоможіть! – лише гукнула вона, вбігаючи.

      Амір лежав горілиць, залізши з ногами на лаву й виставляючи вгору гострі коліна. Побачивши змилену Євку, він навіть не поворухнувся, лиш тільки очі сторожко повернулися в її бік.

      – Аміре! Врятуй брата! – розпачливо вигукнула юнка. – Треба його перенести до хати й покликати Кальопу!

      – Чого б це?

      – Я не знаю… Він лежить, не відзивається… руками вуха закладає…

      – Чого б це мені його рятувати? – повів бровою Амір, анітрохи не змінившись у голосі.

      Євка видихнула. Такого вона не чекала, тож, мов укопана, завмерла на порозі альтанки з роззявленим ротом.

      – Аміре… Ярема – твій брат, – нарешті спромоглася вимовити вона.

      Нічого розумнішого на думку не спадало.

      – Брат? – Юнак підвівся й втупився очима в Євку. – У цій сім’ї в мене є брат?

      Її очиська перелякано перебігали від Аміра до палацу, де можна було б і справді знайти поміч. Треба було кидати цього дикуна тут, а самій щодуху бігти до будинку…

      Але Амір перетнув їй шлях рукою, припираючи до колони альтанки.

      Євка глитнула слину, раптом уявляючи себе тією косулею й пам’ятаючи про ніж, який Амір завжди носив із собою.

      – Аміре… паничу… милостивий пане, допоможи! – заїкаючись, прожебоніла вона. – Він же дитина…

      Євка з благанням визиралася на Аміра. Очі в очі. Той навіть не моргнув.

      – Паничу, –

Скачать книгу