Прокляте небо - Наталія Довгопол

Скачать книгу

вб’є мене раніше».

      Та того вечора Євку до пані Серафими не пустили. Її покоївка сповістила, що пані нездужає та не велить нікого приймати. Гора з пліч звалилася й дихати нарешті зробилося легше. Вона вижила в палаці ще один день. А кожен день в палаці тепер скидався на подвиг.

      Додому Євка йшла в супроводі своїх добрих друзів – жаб і цвіркунів. І одні й другі заходилися співом, зливаючись у різноголосому хорі. Євка уявляла, що вони співають про ніч, яка так несподівано рано спустилася з неба, про рясну росу на траві й прохолоду. Сьогодні знову в селі вулиця, тож Євка, не слухаючись матері, знову пішла лісом – якнайдалі від настирних хлопаків. Вона була така виснажена, що хотілося лягти й заснути без сновидінь, щоб зранку прокинутися вільною від наказу княгині і щоб ніколи не ставати докажчицею. І нехай Амір і видається їй дивним і навіть жорстким, вона сама не зобов’язана ставати такою ж…

      Раптом у листі щось зашаруділо. Євка вчасно відсахнулася, бо за мить із куща вистрибнув сам Амір Антоній Вітовський, тримаючи за вуха спійманого в тенета зайця.

      У темряві його очі блиснули двома жевріючими вуглинами. Було в них щось дике, звірине, від чого хотілося тікати не розбираючи дороги. Євка оступилася й упала з голосним оханням. Відбігши вбік, Амір озирнувся, постояв хвильку, вдивляючись у ліс, і зник у гущавині.

      Запала тиша. Спершись на дрючок, Євка поволі підвелася. Підвернута нога боліла, але сяк-так іти можна було.

      – Що за напасть! Про вовка промовка! – лютуючи, викрикнула вона в сутінкове небо. – Налякав до півсмерті, штовхнув – і хоч би що! Будуть, будуть з тебе пани, як так по-панськи поводишся…

      Кущі знову зашаруділи. Десь неподалік із дерева здійнялася зграя ворон.

      Дитина під констеляцією Риб

      Коли наступного ранку, кульгаючи, Євка виносила паничам письмове приладдя, вона заклякла на виході з палацу. Пан Вітовський несподівано повернувся додому, і зараз він вишикував всіх своїх дітей на галявині перед квітником, наказуючи Амірові вийти наперед.

      – Скажи-но, Аміре, голубе… Хіба я тебе сюди, до себе додому, привіз, наче рідного сина, для того, щоб ти поводився, мов татарин з-під Чортомлику?

      Скуйовджене волосся спадало на очі, затулячи погляд зацькованого звіра. Новесенький жупан із червоного сукна здавався знятим із чужого плеча, смішно й недоречно накинутим на напівдикого татарського кочівника.

      – Учитель каже, що ти відстаєш з усіх предметів. Але замість того, щоб старанно вчитися, як твої брати й сестра, ти бігаєш ночами по лісах?

      Навіть здалеку Євка могла побачити, як міцно Амір стиснув і без того тонкі губи, як затрусилися його плечі. Він не каявся й не виправдовувався. Він мовчав.

      – Я кого питаю?! – раптом підвищив голос батько. – Де ти був учора після заходу сонця?

      – Зі мною, пане.

      Відпустивши двері палацу, за якими вона весь цей час ховалася, Євка вийшла наперед. Її немов пойняло вогнем, але дівчина продовжила ступати, шкутильгаючи, аж доки не опинилася біля пана та

Скачать книгу