ТОП просматриваемых книг сайта:
Святослав (укр.). Семен Скляренко
Читать онлайн.Название Святослав (укр.)
Год выпуска 2007
isbn 978-966-03-46-54-3
Автор произведения Семен Скляренко
– Чому ж ти, княгинє – денниця перед сонцем, зоря перед світлом, – сама сяєш, яко місяць вночі, а не хрестиш невірних чоловіків, які, не омовенні хрещенням святим, потопають у гріхах, як у калі. Хрести, княгинє, Русь, зроби християнською свою землю.
– Не можу, отче Григорію, бо боюся. Невірним моїм чоловікам віра християнська уродство суть, не смислять-бо, не розуміють, у тьмі ходять, не відають слави господньої, одебелиша-бо серце їх, ушима тяжке слишати, очима видити… Хрещу я зараз Русь – многі сміятись почнуть і сваритись також, а може, отче Григорію, знову піде плем’я на плем’я, земля на землю.
Замислився священик і, напевне, пригадав усе, що йому доводилося чути від невірних киян, – і глузування, і лайки, і погрози. І це в Києві, де під боком Гора, дружина, княгиня-християнка. А що ж буде, коли хрестити якусь весь чи мерю, всю чудь заволоцьку?[71] Правду каже княгиня: охрестити Русь – однаково, що запалити пожежу по всій землі.
– Це так, матінко княгинє, – згодився він. – Русі хрестити не можна. Вірити будемо, що прийде колись Руської землі познання, до бога начаток примирення. Віримо, будемо денно і нощно молити Христа. Так коли ж, княгинє, їдемо до Константинополя?
2
Тільки скресали льоди й виповнювався Дніпро, до Києва з далеких заморських країн прибували гості, що зимували по пониззі Дніпра і Верхньому Волоку, ждучи там теплої години; прибували також з червенських городів і від Ітиля-ріки, де їх застала й не пустила до Києва зима.
Багато, дуже багато могли б розповісти гості з інших земель про шляхи, якими вони потрапляли сюди, до Києва. Це були далекі, дуже важкі шляхи, ними доводилось їхати місяцями й роками – безводними пустелями, морями й ріками, горами й степами. Це були небезпечні шляхи, бо скрізь на заморського гостя чатували страшні небезпеки: буря на морі, самум у пустелі, орда в дикому полі, звір і розбійник – за кожним каменем і кущем. Купець тоді мусив бути й воїном, – на спині його коня лежали товари, а біля пояса висів меч. Для охорони купці наймали ще й дружину. Але багатьом гостям, що з далеких земель їхали до Дніпра, так і не судилось напитись води з нього. Не всі й київські купці попадали в землі заморські.
Три шляхи тяглись від Києва-города: Залозний, що починався на лівому березі Дніпра й через дике поле, ріку Танаїс[72], по великій ріці Ітилю і далі Джурджанським морем вів до земель хинських, аравійських, до Бабель-Абваба, Бердаа й самого Ховерезма; на південь від Києва суходолом і Дніпром ішов Соляний шлях, яким їздили до печенігів, херсонітів, болгар, гречинів і ще далі – в море Середземне; а був ще шлях і Червенський, від Києва на захід – у городи на Карпатах, до чехів, поляків, франків.
Але в Києві на Подолі все забувалось – і далекі шляхи, і страшні пригоди в дорозі, і навіть друзі, що не доїхали до Києва, а тліли десь у пісках або на дні моря. Над Почайною терпко пахло смолою, скрізь попід берегом так густо, що можна було переходити з лодії на лодію, стояли великі, довгі ушкуї, які припливали сюди з північних морів, шнеки й буси з Чуді,
71
Весь, мер я, чудь – північні племена древньої Русі.
72
Танаїс – Дон.