ТОП просматриваемых книг сайта:
Святослав (укр.). Семен Скляренко
Читать онлайн.Название Святослав (укр.)
Год выпуска 2007
isbn 978-966-03-46-54-3
Автор произведения Семен Скляренко
«…Руське море! – думала княгиня. – Як і уся Русь, воно велике, неосяжне, дивно прекрасне в берегах своїх! Скільки тут простору, місця, краси неземної!»
І знов, і знов замислювалась вона над тим, чи добре зробила, вирушивши до Константинополя. Адже не зі зброєю вона йде і не веде з собою раті. З нею жони, сли, купці, які хочуть довести імператорам, що Русь велика й могутня. Є в ній досить сонця, землі й моря, вона нічого не хоче від Візантії, а тільки жити в мирі й любові, торгувати.
І ще хоче сказати княгиня від усіх руських людей імператорам Візантії, що в них також є своє сонце, свої землі й моря, руські люди ніколи не зазіхали й не зазіхнуть на них, але не хочуть вони й не допустять, щоб Візантія зазіхала на Русь.
І княгиня вірила, що дійде згоди з імператорами, буде в них тиха й щира розмова. Колись древні князі, а пізніше Олег і Ігор, збройно ходили на Константинополь із списами й мечами. Зараз вона їде мирно, як християнка, з нею їде презвутер істинної віри священик Григорій.
Тільки про одне думала й турбувалась княгиня – про повернення назад до Русі. У темні ночі, коли не видно було берегів, позад її закамарка на стерні стояв старий Супрун. Він ще з Ігорем ходив до Константинополя, знав безмежні простори моря, впевнено вів тепер лодію княгині.
Але він говорив:
– Це все добре, матінко княгинє, пливемо в маї-розмаї, коли на морі тиша й покій, їхати та й їхати. Добре буде й тоді, коли ми невдовзі повернемось і назад. А що буде, матінко княгинє, якщо ми затримаємось у тому Константинополі…
– Хіба що, Супруне?
– Страшне Руське море восени, коли починається ревун[83], – говорив Супрун. – Тоді, матінко моя, дме тут такий гост, що хвилі встають, як гори. У море підеш – потопить, до берега рушиш – розіб’є об скелі. Страшне Руське море восени.
«…Швидше, – думає княгиня, – до Константинополя – і назад до Києва».
Серед темної ночі довгим ключем пливли лодії, і на всіх них одноманітно гриміли весла, налягали гребці. Вони поспішали, боялись грізного Руського моря.
5
Імператор Костянтин дізнався, що лодії русів ідуть до Константинополя, ще тоді, коли вони минали гирло Дунаю.
У Візантії завжди цікавились тим, що робиться у землях над Руським морем. Протягом століть імператори Східної Римської імперії поширювали межі імперії й скорили мечем велику частину світу на заході й півдні. Але на суходолі в Європі вони мали тільки шматок землі над Пропонтидою[84] й тому мріяли поширити свої володіння на схід і північ.
Що за землі там лежать, у Константинополі достеменно не знали, що за люди живуть там – уявлення не мали. І тому історики їхні писали:
«Земля там хлібородна, повітря чисте й живодайне. Вони живуть довше і щасливіше від інших людей, бо не знають ні хвороб, ні злоби, ні війни, а проводять дні свої у невинних, безпечних розвагах і в гордому спокої. Житлом їм є чудові ліси й діброви, а плоди дерев є їхньою
Ревун, або рюєн – вересень.
Пропонтида – Мармурове море.