LITMIR.BIZ

Скачать книгу

спасіння ніколи не настане. Вони ж ніколи не вийдуть за ворота Оp-капу, бо – християни. А все-таки ідуть на поклик совісті, за совістю, щоб умерти самими собою.

      І Марія йде. Йде, як бабуся в спогадах до свого дівоцтва. Ніколи до них не дійдеш.

      – Я не хочу бути джавром, мамо…

      – Не плач, доню, ти не джавр. Ти… мусульманка.

      – Яка мусульманка?

      – Дізнаєшся… Навчишся… Ой, навчишся на мою сиву голову!

      – Ну яка, скажи, яка мусульманка? А за це не б’ють, не кидають за це камінням?

      – Ні, дитино, за це хліб дають, щоб вижити. Ти ростимеш, а я гріх візьму на душу, щоб вивести тебе колись із цієї страшної землі.

      Дійшли до самої церкви. Біля паперті стояли пониклі старі люди. Якась жінка привітно посміхнулася до Марії. Була одна мить, коли Марія хотіла кинутися до входу і впасти пластом на церковний цемент. Але тільки одна мить. Не відповіла на привітну усмішку жінки, відвела погляд. А в пам’яті повз потоптаний хрест і її совість пройшли маслоставські лейстровики з переяславським полковником Ілляшем Караїмовичем на чолі, що прийняли шляхетські бунчуки, аби тільки жити. Їх називав Самійло яничарами, та вони, може, таки дочекаються кращих часів. А що здобув полковник Самійло своєю гординею, яку фортуну запосяг тим, що не схилив голови перед польськими бунчуками? Смерть собі, а родині – неволю.

      – Дивися, Мальво, – сказала Марія, підвівши голову. – Дивися і запам’ятай: це Божа церква. В такій, як ця, ти хрещена. Колись, як виростеш, мусиш її пригадати. А нині ми мусульмани і розмовлятимемо з тобою по-бусурманськи.

      Мальва, втомлена і голодна, спала, поклавши голівку на материне плече.

      – Тепер ходімо до Мураха-баби на вечірнє богослужіння, доню. Ходімо послужити іншому богові, якщо наш забув про нас.

      Йшла Марія, смиренна, скорена, із зсутуленим сумлінням. Загорнула обличчя шалем і не звертала уваги на людей, що виходили на вулиці й голосно про щось гомоніли, на яничарів, що збиралися на майдані біля мечеті і кричали:

      – Слава султанові султанів Ібрагімові!

      Марію ніщо на світі не обходило. Із сонною Мальвою зайшла на хори монастиря і аж тепер зрозуміла, що, напевно, сталася у бусурманів якась велика подія. Дервіші богослужили так, як і тоді, тільки після кожного викрику «Аллах» зривалися з місць і верещали: «Світло очей наших султан Ібрагім!», а після відправи загриміли в барабани, запищали на флейтах.

      «Нового ідола собі обрали і радіють», – подумала і зійшла вниз, байдужа, втомлена, виснажена.

      На подвір’ї стояв Мурах-баба. Очі його світилися стриманим задоволенням.

      – Ашхам хайр олсун[33], – привітався він і повів Марію за собою.

      Розділ третій

      Цей світ – город: один росте,

      другий достигає, а третій падає.

Східна приказка

      Рік тому Османська імперія знову стривожила світ. Цього разу ляк огорнув не тільки християнські, а й мусульманські держави. Ім’я тридцятирічного султана Амурата IV пролунало з такою силою, як колись імена

Скачать книгу