Скачать книгу

приятелів, з ким вів довірчі розмови, чиї поради брав до серця й просто чиї імена спадали на думку. Наступного дня Олексій підписав маніфест про відречення від престолу, про те, що не заперечує, аби замість нього наступником Петра був Петро, син Петра від Катерини, сиріч Марти Скавронської. Марта – Катерина свого досягла, це вона під'юджувала свого скаженого мужа проти Олексія, нашепотіла в припадочну Петрову голову, яка лежала на її колінах, безліч лих, які чекають на нього, якщо не відтрутить від престолу старшого сина. І Петро прорік: «Прощаю, а спадку позбавляю». В Успенському соборі при мерехтливому світлі привезених українцями свічок Олексій на хресті та Євангелії поклявся, ніколи не домагатися престолу («Клянуся Всемогущим в Тройці славним Богом спадщини не шукати»). По тому Петро знову повів сина з собою і наказав:

      – Пиши все на папері, а якщо щось приховаєш…

      Олексій писав, а біля обох дверей кімнати стояло по двоє преображенців з бердишами. Одразу по тому жваві, запопадливі слуги страшного Преображенського приказу почали хапати людей як «стану підлого», так і високого. Першими вхопили адміралтейського радника Олександра Кікіна, графа Федора Апраксіна, духівника Олексія протопопа Якова Ігнатьєва, князя, сенатора Дмитра Голіцина, вчителя царевича Никифора В'яземського, і Петро особисто приступив до улюбленої справи – дізнань.

      Одного дня, отримавши нагальну таємну депешу з польської границі, у якій йшлося про пильні та гарячкові заходи Пилипа Орлика проти Московії, Скоропадський поїхав у палати до царя, але, не знайшовши його там, мусив податися на розшуки в Преображенське. З ним були Полуботок, Савич та ще двоє старшин, а також військовий товариш, який доправив депешу. Їх пропустили, либонь, вважали, що покликав їх сам цар.

      Поткнулися в одну підкліть, поткнулися в другу – й видибали по сходах задки надвір; у тих, хто встиг краєм ока заглянути до підкліті, чуб попіднімав шапки, та й всі інші чули крізь відчинені двері крики, від яких холонула в жилах кров. У третій підкліті побачили самого царя. Стояв посеред хати з батогом у руці, рукава його мундира були закасані, перука збилася на потилицю. Цар оглянувся, й на мить гетьман побачив його вид – майнуло щось округле, котячо-хиже, ощирене. На мотузку висів з вивернутими руками якийсь неборака – хто саме, козаки не побачили, висів спиною до них, до його ніг була прив'язана колодка. В кутку з лівого боку стояли Ушаков та Шафіров, ліворуч за маленьким столиком сидів дяк і водив закрученим на кінці пером по паперу. Над ним схилився Петро Толстой.

      З вигляду Петрових поплічників гетьман та старшини зрозуміли, що їхня з'ява сюди вкрай небажана, азиж самі не сподівалися заздріти таке, думали, що цар сидить в окремій хаті та розмовляє з тими, хто веде дізнання, переглядає папери, а він особисто катував людей. Вони знову задки дибали вгору й вивалилися з кривавої хати-підкліті, за ними вийшов Ушаков, запитав, чого вони сюди приволоклися, й звелів їхати до канцлера, графа Головкіна. Отетерілі старшини не

Скачать книгу