LITMIR.BIZ

Скачать книгу

три роки я бувала там кожні шість місяців. Тож скільки разів це буде за три роки? Не можу навіть порахувати.

      – І від кого ви отримували ці запрошення?

      – Від Матінки, – відповіла вона, маючи на увазі матір Маккена.

      Цієї миті до кабінету увійшов лейтенант Дейві й сів поряд із капітаном Гердманном. Чемп попросив Клавдію описати будинок, і вона це зробила дуже точно. Сказала, що фасад був бежевий, оточений кущами й чагарниками. Одноповерховий дім – без сходів нагору. Змальовуючи кухню, вона завважила, що в ній було безліч шафок, оскільки Матінка добре куховарила.

      – Отакої! Я щойно збагнула дещо про стіл! – вигукнула вона. – Там був антикварний стіл зі справжнього важкого дуба. І ще – не знаю напевне, але гадаю, що якщо вийняти стільницю з великого стола, то всередині буде повно наркотиків. Цей стіл прибрали з будинку десь за кілька тижнів до… ви кажете «потрійне вбивство», бо не знаєте про четверте тіло, так?

      – Ні, я нічого не знаю про четверте тіло, – схвильовано мовив Чемп, – принаймні зараз.

      – Гаразд, тож ви називаєте це потрійним убивством, – продовжила Клавдія. – Той стіл прибрали. Картини зі стін зняли.

      – Розкажіть мені, – попросив Чемп, – коли ви востаннє були в цьому будинку.

      – Перед днем святого Валентина. Це чотирнадцятого лютого, так? Я була там за два дні до того… У неділю було дванадцяте. Ніколи не забуду дванадцятого лютого.

      – Чому?

      – Жартуєте? Це ж тоді вбили тих чотирьох.

      – Про які вбивства ви кажете?

      Жінка спантеличено втупилася в детектива.

      – Ми говоримо про одне й те саме?

      – Ну, це я й намагаюся з’ясувати. Чому вам на думку спадає дванадцяте лютого?

      – Та дата… це той день, коли загинули Матінка, Мікі, Кріссі й те, інше дівча.

      – Гаразд, дозвольте спитати у вас дещо. З ким ви приїздили до будинку Маккена?.. Хто був із вами?

      – Новатні в «олдсмобілі». Він був за кермом.

      – А хто ще?

      – Більше нікого з нами в машині не було, але Політіс їхав слідом… у машині своєї дівчини. Бачте, [ім’я видалене] зовсім нещодавно вийшла з державної лікарні. Що б не сказав їй зробити, вона просто зробить. І навіть не питатиме… як я. Вони користуються такими [як ми], змушують робити для них усілякі речі. А ми не усвідомлюємо, що коїмо. А потім трапляється щось подібне.

      – [Вона] колись входила до будинку?

      – Не думаю. Ніколи не бачила, щоб вона входила. Не думаю, що вона там бувала.

      Чемп рішуче відрубав:

      – А ви входили до будинку? Ну ж бо, ми говоримо про ніч, коли вбили Мікі, Матінку й Кріссі. Ви входили в дім?

      – Так.

      – Гаразд, що ви побачили першим, коли увійшли туди?..

      – Ну, ми увійшли з чорного ходу, тож спочатку я побачила кухню.

      – …Коли ви тільки-но увійшли в дім, Мікі й Кріссі були вже там?

      – Не пам’ятаю…

      – Але ж Матінку ви бачили?

      – О, так. Вона плакала… страшенно засмучена. Я намагалася поговорити з нею, та не могла зрозуміти ні слова з того, що вона казала…

      – Що сказав їй

Скачать книгу