LITMIR.BIZ

Скачать книгу

жінки були заплющені. Вона розгойдувалася, наче сп’яну, вперед-назад.

      – Гей, Лавді, – сказав молодик, – тримайся, крихітко.

      – Ви Клавдія Яско? – спитав Говард.

      Вона кивнула, і далі не розплющуючи очей.

      – Ми детективи з Департаменту шерифа й хотіли б поговорити з вами, Клавдіє. Нам потрібна ваша допомога.

      Жінка насилу розтулила повіки, розплющивши очі лиш наполовину, як кішка.

      – Я? Допомогти вам? Як?

      – По-перше, які ви препарати вживаєте? – спитав Говард.

      – Галдол і когентин. Призначені моїм лікарем. Я не купую жодних препаратів з вулиці.

      – Радий це чути, – сказав Дон Чемп. – Від чого ви вживаєте ці ліки?

      Клавдія, яка була зосереджена на Говарді, різко обернулася до Дона і, втративши рівновагу, прихилилася до нього.

      – Упс! Вибачте… Я ще по-справжньому не прокинулася. Що ви спитали?

      – Я спитав, від чого ви вживаєте ліки.

      – Я маю проблеми з мисленням, іноді, – сказала вона. – Галдол – дуже сильні психотропні ліки. Знаєте, що це таке?

      Дон Чемп відповів, що знає.

      – Так ось, мій психіатр лікує мене від шизофренії, загального латентного типу. Знаєте, що це означає?

      – Розкажіть нам, – попросив Говард.

      – Це коли я то при тямі, то ні, хоча більшість часу маю зв’язок із реальністю. Споріднено з іншим типом шизофренії, але не він… У вас збентежений вигляд.

      – Усе гаразд, Клавдіє – чи краще Лавді?

      Вона всміхнулася й кивнула на Новатні.

      – Так мене Боб кличе.

      – Ну гаразд, Клавдіє. Ми хотіли б поговорити з вами та з Боббі окремо. Ви не проти? Мій брат Дон розмовлятиме з Боббі на кухні, а ми з вами можемо поговорити у вітальні.

      Жінка стенула плечима й повела його за собою, похітливо рухаючи своїм високим струнким тілом. Навіть у запамороченому стані вона випромінювала сексуальність.

      – Клавдіє, ви днями снідали у «Вестерн Пенкейк Гаузі» у північному Колумбусі?

      – Ви про той, що в Патіо-центрі на Морз-роуд?

      – Так.

      Вона замислилася на мить, а тоді збентежилася:

      – Яке питання?

      – Ви там були?

      – Так, на сніданку.

      – І розмовляли з двома офіцерами колумбуської поліції?

      – Я… я не пам’ятаю.

      Вона широко й напружено позіхнула.

      – Офіцери Брінкмен і Сміт стверджують, що ви підійшли до них і сказали, буцімто знаєте подробиці вбивства Мікі Маккена.

      Вона раптом остаточно прокинулася й зі страхом зиркнула в бік кухні.

      – Не можу говорити про це тут.

      – Чому?

      – Боббі мене вб’є. Мені кінець.

      – Ви згодні були б поговорити з нами в штаб-квартирі?

      – То скажіть Боббі, що забираєте мене на допит за якимось іншим обвинуваченням – підробні чеки чи ще щось. Але заберіть мене звідси.

      – Гаразд, – відповів Чемп. – Я про це подбаю.

      Оскільки телефону в будинку

Скачать книгу