ТОП просматриваемых книг сайта:
Різдвяний сюрприз. Андрей Курков
Читать онлайн.Название Різдвяний сюрприз
Год выпуска 2005
isbn
Автор произведения Андрей Курков
Жанр Современная русская литература
Издательство OMIKO
– Комерційна таємниця! – посміхнувся Дмитро.
– Ти в телевізорах розбираєшся? – запитав його я. – Може, покрутити там що-небудь, аби він нормально показував?
– Уже пробував, – Дмитро махнув рукою. – Тут справа не в телевізорі. Або антена така, або взагалі якісь перешкоди в повітрі… Можу перевести на чорно-біле!
– Ні, нехай уже краще все буде рожевим! – погодивсь я.
Знову зайшли бабусі – у кожної в руці по складеній вишитій червоними півниками скатертині. Спочатку вони вдвох накрили стіл важкою скатертиною, потім, поверх неї, другою.
– А чому дві скатертини? – поцікавилася Маринка.
– Так має бути, за традицією, – відповіла голосом доброго екскурсовода молодша бабуся Ольга Іванівна. – Нижня скатертина для предків, а верхня – для нас.
Потім старша бабуся попросила молодшу порахувати, скільки нас.
– Шестеро, – відповіла молодша.
І вони розставили навколо столу шість стільців.
Я перерахував усіх присутніх. Вийшло п’ять. Подумав, що ми чекаємо когось іще. І знову спрямував свій погляд на телевізор. Тепер там співала і танцювала рожева Брітні Спірс. Очі поступово звикали до цього тремтячого рожевого кольору. Виникло таке відчуття, ніби я дивлюся старовинну шоу-хроніку якогось давно минулого століття.
А бабусі тим часом не поспішаючи накривали на стіл. У центрі столу поклали одна на одну три паски – три круглі хліби з діркою в середині. У цю дірку поставили високу свічку. Потім розставили навпроти кожного стільця тарілки, розклали виделки-ложки.
– Ти коли-небудь по-справжньому Різдво відзначав? – запитала мене Марина.
Я похитав головою.
– Тоді тобі обов’язково сподобається! – сказала вона й усміхнулася.
А в цей час старша бабуся занесла та поставила на стіл великий глиняний горщик, накритий кришкою. А молодша з Дмитром принесли дві таці й переставили на стіл із десяток страв з рибою, варениками та голубцями.
Після цього обидві бабусі й Дмитро запитально подивилася на нас із Мариною.
– Що, сідати? – запитав я.
– Ні, спочатку надвір! – солодким голосом повідомила старша бабуся. – Хто першу зірку побачить, то і свічку запалить, – вона показала на центр столу. – Тоді й сядемо!
Небо було затягнуте хмарами, і тільки в одному місці виднілася білувата пляма: там намагався пробитися своїм блідим світлом до землі місяць.
Морозне повітря обпекло мені горло. Я теж задер голову догори та дивився на хмарну пелену, яка затуляла від нас зоряне небо.
З боку лісу долинуло вовче виття. Я здригнувся.
– Тут у вас багато вовків? – запитав я Ольгу Іванівну.
– Ой багато, синку, – відповіла вона. – І вовків, і всякої звірини!
– Он, он! – закричала раптом дзвінко Маринка, рукою показуючи на маленьку зірочку, що виглянула з-за хмар.
– Буде тобі щастя, донечко! – пообіцяла старша бабуся, потім обвела всіх добрим поглядом