Різдвяний сюрприз - Андрей Курков

Скачать книгу

моджахедів.

      У машині ставало спекотно – грубка працювала на повну потужність. Я розстебнув дублянку і зняв вовчу шапку. Поклав її поруч на сидінні.

      Несподівано машина зупинилася, і Дмитро обернувся до мене.

      – Ну що, Васильку, зроби добру справу!

      Я, кинувши погляд повз вусате обличчя Дмитра, побачив у світлі фар опущений шлагбаум і праворуч від нього – будочку постового, пофарбовану в зелений колір.

      – Яку справу?

      – Вийди з машини, відкрий багажник і дістань із рюкзака пляшку «Зубрівки». Зайди в будку, постав пляшку на підлогу. Потім піднімеш шлагбаум, почекаєш, поки я проїду, і знову його опустиш! Не складно?

      – Ні.

      У будці постового я, на свій подив, побачив на підлозі дві пляшки шампанського, три – горілки та великий трилітровий слоїк із каламутним самогоном.

      Піднімаючи шлагбаум, я озирнувся. Машина, навіть з палаючими фарами, здавалася в цьому темному лісі наляканою, незахищеною істотою. І немов спеціально для того, щоб надати цим моїми відчуттями більшої інтенсивності, з-за чорних стовбурів сосон вибігла й застигла тінь на чотирьох лапах. Блиснули в темряві очі. У мене мурашки пробігли по шкірі. Я стояв не рухаючись, стискаючи в руці мотузку від піднятого вгору шлагбаума.

      Нарешті «Нива-Тайга» проїхала під шлагбаумом, і я його опустив. Прив’язав мотузку до вкопаного в землю стовпчика, на який лягала дошка-перекладина, що перекривала дорогу.

      – Куди це ми в’їхали? – запитав я, знову влаштувавшись на задньому сидінні.

      – Заповідник, – коротко відповів Дмитро. – Та вже недовго залишилося…

      Він раптом дістав із кишені шкіряної куртки мобільний телефон, набрав номер.

      – Через годинку будемо! – сказав він комусь.

      Дивно, але ця коротка телефонна розмова, а якщо точніше – всього лише одна фраза, сказана по мобільному, заспокоїла мене, повернула до радісних різдвяних роздумів. Я думав: який би подарунок зробити Маринці? Може, дійсно мобільний телефон? Щоб я міг їй завжди зателефонувати, завжди її розшукати? Але тоді виходить, що це скоріше мені подарунок, аніж їй…

      – Дивись, дивись! – обірвала мої роздуми Маринка, обернувшись і показуючи рукою вперед по ходу машини.

      Джип уповільнив хід. Я нахилився вперед і побачив могутнього лося, що стояв просто на дорозі. Він явно дивився на нас.

      А ми під’їхали і зупинилися перед ним, як солдат перед генералом.

      – Може, посигналити? – задумливо запропонував Дмитро, глянувши на годинник.

      – Не треба, – попросила Марина. – Ти йому краще поблимай фарами.

      Дмитро кілька разів перемкнув світло з ближнього на дальнє та назад. І лось хитнув головою, розвернувся і пішов у темний ліс.

      – Бачиш! – радісно видихнула Марина.

      Ліс закінчився раптово. Машина виринула на засніжене поле і, здавалося, стала легшою. Тут уже не було колії, і Дмитро орієнтувався по укопаних уздовж ґрунтівки дерев’яних стовпах. Тут уже не було так темно, як у лісі. Над полем висів яскраво-жовтий місяць, і його

Скачать книгу