LITMIR.BIZ

Скачать книгу

більше нічого не скажеш мені?

      – Ні!

      – Що ж, тоді ти отримаєш по заслузі. Я не повірив жодному твоєму слову і за законами воєнного часу змушений тебе розстріляти.

      На бронзовому обличчі індіанця не здригнувся жоден мускул.

      – Справжній воїн не боїться смерті! – гордо відповів він. – Я відкрито вступив у війну з блідолицими, і Великий Дух віддав мене в твої руки. Я без страху зустріну кулі солдатів, бо виконував свій обов’язок. А ти виконуй свій.

      Не встиг полковник відповісти на цю полум’яну промову, як при вході до намету почулися голоси, і в нього зазирнув один із солдатів.

      – Командире, а пташечку ми спіймали, – сказав він і підштовхнув уперед індіанську дівчинку на вигляд років одинадцяти-дванадцяти, тоненьку й граційну, з бронзовим личком, правильними рисами обличчя і блискучими очима.

      – Ще б кілька хвилин, і вона б сховалася в ущелину, – додав солдат, задоволений вдалою гонитвою.

      Побачивши полонянку, Нічний Птах зблід і з досадою смикнув рукою.

      Від пильного погляду агента не сховалася ні його блідість, ні цей мимовільний жест.

      Виразно подивившись на застиглого індіанця, дівчинка раптом вислизнула з рук солдата, що тримав її, і підійшла до Деванделля, з викликом дивлячись йому в обличчя.

      – Ти тут за командира? – різко спитала вона. – Що блідолиці хочуть зробити з моїм другом, Нічним Птахом?

      – Його розстріляють, – відповів полковник.

      Гнів спалахнув в очах дівчинки, вона обернулася і з тугою й жалем подивилася на нерухому постать юного бранця.

      Полковник торкнувся її плеча:

      – Ти дочка Лівої Руки?

      – Так! – відрубала дівчинка.

      – Де твій батько?

      – Сам у нього спитай!

      – Твій друг – з племені сіу чи арапахо?

      – Я знаю тільки, що він воїн!

      Агент, який слухав цей допит, тихо вилаявся.

      – Це справжні дияволята, – сказав він. – Поглянь на них – ще ж зовсім діти, а хоч розпеченим залізом їх катуй, правди не почуєш.

      – Можливо. Але нам необхідно знати, чому цей червоношкірий так наполегливо намагався вибратися з Ущелини Смерті. Упевнений, що причини на те були дуже вагомі.

      – Навіть якщо так, ви все одно не витягнете з них ні слова! Час уже з цим кінчати: хлопця розстріляти, а дівчинку посадити під арешт, – пробурчав агент, спокійно закурюючи люльку, немов ішлося про якісь дрібниці.

      За роки служби полковникові Деванделлю не раз доводилося віддавати наказ на страту когось із полонених індіанських розвідників – це був звичний метод розправи з ворогами. Але зараз внутрішній голос збунтувався проти вбивства беззбройного юнака, майже хлопчиська. Намагаючись впоратися зі своїми почуттями, старий солдат розгублено мовив:

      – Розстріляти можна, звичайно… Але я не думаю, що це правильно, Джоне. Я сумніваюся.

      – Дурниці! – холодно відгукнувся агент. – Чи й не трудність – пристрелити отруйну червоношкіру змію! Вам що, є діло до цього індіанця?

      Полковник

Скачать книгу