LITMIR.BIZ

Скачать книгу

ж казав, що наздожену тебе, Мері, – видихнув Ґреґорі Рольф. – І от я тут. Ну, і що ж мосьє Пуаро каже про нашу проблемку? Що це якийсь розіграш? Він згоден зі мною?

      Пуаро стримано всміхнувся до знаменитого актора. Кумедно, якими несхожими були ці двоє чоловіків.

      – Розіграш чи не розіграш, містере Рольф, – сухо сказав детектив, – але я порадив мадам, вашій дружині, не брати із собою діамант у гості до Ярдлі у п’ятницю.

      – Цілковито поділяю вашу думку, сер. Я вже казав це Мері. Та ба! Це ж жінка, і хіба вона потерпить, щоб інша мала на собі гарніші коштовності, ніж вона?

      – Не мели дурниць, Ґреґорі! – різко кинула міс Марвелл, але щоки її спалахнули.

      Пуаро стенув плечима.

      – Мадам, я дав вам пораду. Більше нічого не можу зробити. C’est fini20.

      Він вклонився і провів обох гостей до дверей.

      – О la la, – сказав Пуаро сам до себе, вертаючись у крісло. – Histoire des femmes!21 Хороший чоловік, усе зробив правильно. Tout de même22, який невихований. Страшенно.

      Я поділився з Пуаро тим, що згадав про Рольфа, і він закивав на мої слова.

      – Я так і думав. Усе-таки в цій історії криється щось цікаве. З вашого дозволу, mon ami, я піду подихаю свіжим повітрям. Дочекайтеся мого повернення, благаю вас, я не гулятиму довго.

      Я вже був закуняв у кріслі, аж тут у двері постукала пані, в якої ми винаймали квартиру.

      – До мосьє Пуаро прийшла ще одна леді, сер. Я сказала їй, що пан вийшов, але вона каже, що зачекає, бо приїхала здалеку.

      – О, запрошуйте її сюди, місіс Мерчісон. Можливо, я чимось зможу їй допомогти.

      За хвилину відвідувачку провели до мене. Я впізнав її, і мені перехопило подих. Портрет леді Ярдлі не раз траплявся мені на очі у світській хроніці, тому я добре знав це обличчя.

      – Прошу, сідайте, леді Ярдлі, – підсунув я стільця. – Мій друг Пуаро вийшов, але запевнив мене, що невдовзі повернеться.

      Вона подякувала і сіла. Це була натура зовсім іншого типу, ніж Мері Марвелл. Висока, темноволоса жінка з пломенистими очима та гордовитим білим лицем – лише її вуста затаїли тугу.

      Я раптом відчув, що хочу вразити нашу відвідувачку. Чом би й ні? У присутності Пуаро я завжди соромився і боявся показати себе не з найкращого боку. Але ж і я теж трохи знаю дедукцію! Піддавшись внутрішньому поштовху, я нахилився вперед.

      – Леді Ярдлі, я знаю, чому ви тут. Вам надсилали листи з погрозами, в яких ішлося про діамант.

      Схоже, я вгадав. Жінка втупилася в мене, лице її сполотніло, а вуста розтулилися.

      – Ви про них знаєте? Звідки?

      Я всміхнувся.

      – Логіка, леді. Якщо міс Марвелл отримувала листи з попередженнями…

      – Міс Марвелл? Вона тут уже побувала?

      – Щойно пішла. Як я казав, якщо вона, власниця одного з діамантів-двійників, отримала кілька таємничих попереджень, то ви, власниця другого каменю, теж мали б їх отримати. Бачите, все дуже просто. Отже, я вгадав, вам теж надходили дивні повідомлення?

      Леді

Скачать книгу