Скачать книгу

говорить до Анни ласкаво. «Чемна дівчина! – каже. – Варта доброго ґазди!..»

      Ідучи легким, безжурним кроком до стодоли, зірвала по дорозі листок із вишні і, притиснувши його до уст, заграла на нім якусь протяжну монотонну мелодію…

      Було зимою і саме в м’ясниці. Поля й толока лежали покриті грубою верствою снігу, і день у день обсіювало сонце своїм золотисто-червоним світлом поверхню, викликувало луду, кришталеве мерехтіння на ній і змушувало око мимоволі шукати за темною точкою, на якій воно спочило би з одностайного, осліплюючого далеко-широко округ себе білива.

      Неначе зіштивніле17 море, простерлася земля з полудня на захід, і лише з одної сторони темнівся ліс. Могуча розтягнена маса, що, мандруючи з далеких сторін широкою площиною, задержалася тут оглянути бездоганну поверхню. Літом, коли вона пишалася яснішою й темнішою зеленню, а зимою – коли ставала самітною пустинею…

      Смеркалося. Панський дім стояв похмуро. З його вікон падало матове світло, і ліниво розпростирався довжезний сад за ним. Притикав до толоки, по якій бігла літом вузька дорога. Але не довго панувала тишина знадвору й усередині сього дому. До нього добиралася тяжким кроком громадка людей високо засніженою дорогою. Се були майже самі панові сусіди. Нині мали на собі святочні строї.

      Докія і Василь Чоп’як видавали заміж свою одніську дитину, доньку свою Парасинку, за Тодорику, сина Онуфрія Жемчука, і йшли враз із донькою й нареченим, з батьками, нанашками18 і дружбами до пана, щоб просити його на весілля. Завтра мав відбутися шлюб, а позавтра – весілля. Несли колачі, кури й ширінки19 в дарунок, як того вимагав давній звичай. Ішли з музикою, аби заграти панові й погуляти в його чеснім домі, аби потрактувати його і його челядь доброю горівкою, приправленою медом і корінням. Врешті, зібралися всі он тут у ясних покоях, і під час, коли старий Петро промовляв до пана, – він усе любив проводити, – раз по раз низько, з пошаною кланяючися, стояли інші з шапками в руках, голосно перешіптуючись або розглядаючись цікаво по хаті. Старий Петро говорив щиро. Йому майже голос відбирало – він понад усе любив Парасинку, – а Василь, батько, вже лише кліпав мовчки очима. Не міг уже зробити нині нічого порядного, тому й перебрав Петро всякі важніші почини ґазди сього дня на себе… Сама молода викликувала співчуття. Незвичайно полохлива, несмілива й повна дитинячого засоромлення, побачила себе нараз причиною й осередком – головною особою всього руху; на неї гляділи тепер пан і пані, панна й усе окруження; вона мусила на всі запити відповідати, їй ніяк було прятатися за мамині плечі або, щонайменше, заслонити хоч рукавом лице.

      Вона стояла бліда й гляділа напіввистрашено, напівглупкувато і лише з натугою видобувала слова до відповіді, коли до неї звертався хто з яким-небудь словом. Мала на собі шовкову ріклю20, довгий, новий, багато вишитий кожух із звисаючими кутасами21. На шиї багате намисто, срібні великі монети, а на голові вінок із червоних і білих рож. Волосся було в неї

Скачать книгу


<p>17</p>

Зіштивніле – застигле.

<p>18</p>

Нананшка – хрещена мати.

<p>19</p>

Ширінка – хустка.

<p>20</p>

Шовкова рікля – шовкова в різних пасах сукня без рукавів, зі станком (половиною плахти), пришитим до спідниці.

<p>21</p>

Кутаси – китиці на одежі для прикраси.