LITMIR.BIZ

Скачать книгу

обіцяв мені заспівати, – сказала Улія.

      – Але я… – Сашко опустив руки. – Я думав… слухай, відійдемо за кут.

      Вона слухняно відійшла з ним за сірий кут, туди, де рядами стояло сплячі мобілі; Сашко зніяковів ще більше.

      – Ні, – сказав він, ніби сам собі. – Ну що я як боягуз… Послухай, хто ти така, звідки ти взялася на мою голову?!

      – Що тебе лякає? – запитала вона терпляче. – Я люблю, коли ти співаєш. І ще мені подобається, коли ти мене цілуєш. Що тут дивного?

      – Ти ненормальна, – сказав Сашко пошепки.

      – Якщо ти не хочеш, я не буду більше приходити, – сказала Улія. – Хоча мені було б сумно. Я б хотіла частіше бувати з тобою.

      – Я б теж хотів, – зізнався Сашко.

      – Так чого ж ти боїшся?

      – Я сказав батькам, що був зі Свєткою, – сказав Сашко. – А Свєтка зателефонувала моїм батькам і сказала… коротше… вона їм сказала… коротше, я посварився з батьками, а Свєтку бачити не можу й решту кодла теж. Що мені робити?

      – Я не розумію, – сказала Улія.

      Їй здалося, що в цих словах Хлопця чується змащене лопотіння безособової Людви.

      – Скажи, хто ти, – попросив Сашко. – Хто б ти не була… Сирота, з притулку, без грошей, без житла… тільки скажи правду.

      – Я вільне породження Міста, – сказала Улія.

      – Бродяжка? Ти ж не схожа на бродяжку…

      Улія посміхнулася.

      – Ти циганка? Мені здається, ти мене… Ти мене приворожила, так?

      – Підемо погуляємо, – сказала Улія.

      Сашко тоскно подивився вгору. На торці шістнадцятиповерхового блочного будинку не було ні єдиного вікна.

      – Я з іспиту! Я другий тур пройшов… Я думав – скажу батькам, вони хоч подобрішають…

      – Ти не хочеш йти зі мною?

      Сашко довго дивився їй в очі. Улія посміхалася.

      – Ти нічогісінько не розумієш, – сказав Сашко пошепки. – Я ж в консу поступаю, це моє життя. Я ж Свєтку люблю… любив… Що ти зі мною зробила?

* * *

      – Привіт, – сказав Переул.

      – Привіт, – відгукнулася Улія.

      – А я бачив, як ти з Людвою хиталася по підворіттях.

      – Не з Людвою, а з Хлопцем… І не твоя справа.

      Переул схилив голову на плече, розглядаючи Улію від маківки до п’ят; поплескав долонею по шкіряному сидінню:

      – Покатаємося?

      – Ні, – сказала Улія. І про всяк випадок повторила твердіше: – Ні.

      Переул гмикнув.

      З ями переходу потягнуло підземним вітром. Ледь чутно.

* * *

      – Не бійся, – сказала Улія. – Я ж з тобою.

      – Ти божевільна, – безнадійно повторив Сашко.

      – Зазвичай вони тупі, нічого не розуміють, тільки впізнають мене… Деякі відгукуються. У деяких є імена… Он там на розі стоїть Шаплюск. А через п’ять від нього – Даюванн… У Шаплюска олійною фарбою написано «…ш а плюс К…», у Даюванна було оголошення «…даю ванн…», але його давно змило.

      – Слухай, ти казки писати не пробувала? Класно виходить…

      – А світлофори звуться по

Скачать книгу