Учень відьмака - Джозеф Дилейни Учень відьмака

Скачать книгу

вже лежав мій клунок із речами.

      Прямо навпроти дверей було велике підйомне вікно, розділене на вісім панелей. Шиби були грубі й шерехаті, крім кольорових плям і завитків, нічого за склом і не розбереш. Вікно, схоже, роками не відчиняли. Ліжко стояло присунуте до стіни прямо під ним, тож я роззувся, вліз на ковдру навколішки і спробував його відчинити. Не відразу, але вікно піддалося легше, ніж я очікував. Я кілька разів із силою смикав мотузку, поки нижня частина піднялася достатньо, щоб можна було висунути голову назовні та роздивитися довкола.

      Під вікном простягався широкий газон, розділений надвоє доріжкою, посипаною білим гравієм. Вона вела через двір і губилася між деревами. Із правого боку над вершинами дерев виднілися гірські вершини. Здавалося, руку простягни – і можна торкнутися найближчої. Я глибоко вдихнув прохолодне свіже повітря, просякнуте запахом молодої трави, тоді повернувся в кімнату і взявся розбирати клуночок із моїм нехитрим скарбом. Усі мої речі легко помістилися у верхню шухляду комоду. Я її саме засував, коли помітив напис на затіненій дальній стіні, навпроти задньої планки ліжка.

      То був список імен, кожне нашкрябане чорним чорнилом по голій шпаклівці: якісь написи більші, ніби власники цих імен були високої про себе думки, ще якісь – вицвіли від часу. Мені здалося, це імена інших учнів, які жили тут до мене. Мені також дописати своє ім’я чи почекати, коли закінчиться перший місяць і моє учнівство почнеться по-справжньому? Але я не мав ні пера, ні чорнила, так що відклав це питання на потім, а поки роздивився стіну уважніше, шукаючи останню приписку.

      Мені здалося, це БІЛЛІ БРЕДЛІ – букви ніби чіткіші за інші, втиснуті в маленький проміжок поміж рештою списку й підлогою. Я ще зо хвилю гадав, що тепер робить Біллі, але втомився і вже хотів спати.

      Простирадла були чисті, і ліжко вабило мене до себе, тож я не марнував часу, роздягнувся і заснув, щойно торкнувся головою подушки.

      Коли я розплющив очі, сонячне світло лилося у вікно. Мені ще снився якийсь сон, але щось мене розбудило, – мабуть, дзвінок на сніданок.

      Тут я рознервувався. То був дзвінок на сніданок чи мені наснилося? Як мені знати точно? І що тепер робити? Кухар однаково розсердиться, якщо спуститися надто рано чи надто пізно. І, вирішивши, що розбудив мене, мабуть, таки дзвінок, я одягнувся та відразу спустився.

      Ще на сходах я почув брязкіт каструль і сковорідок із кухні, але, щойно прочинив двері, запала мертва тиша.

      Отже, я помилився. Треба було відразу повертатися нагору, – видно, що сніданок ще не готовий. Тарілки зі вчорашньої вечері вже зникли, але стіл до сніданку ще був не накритий, а з каміну ще не прибрали вчорашній вистиглий попіл. І взагалі, у кухні було прохолодно. Гірше того – щосекунди ставало ще холодніше.

      Я ступив до столу, і це було моєю помилкою. Не встиг я закінчити крок, як за спиною в мене розгнівано зашипіли. Жодного сумніву. Це було дуже сердите сичання, прямо над моїм лівим вухом. Так близько, що я відчував чужий подих.

      Відьмак попереджав мене не

Скачать книгу