LITMIR.BIZ

Скачать книгу

ви можете провернути це й без моєї згоди – врешті, вам потрібні лише ім’я та фотографія, – то слухайте сюди. Якщо я дізнаюсь, що хоч один з так званих рецептів тітоньки Фрамбуаз з’явився в цьому журналі – у будь-якому журналі, – я одразу ж зателефоную редакторові. Я продам йому права на всі свої рецепти. Ні, я віддам їх задурно!

      У мене збилося дихання, а серце калатало від люті та страху. Ніхто не перейде дорогу дочці Мірабель Дартижан. Вони розуміли, що я дійсно зроблю те, про що кажу. Я прочитала це в них на обличчях.

      Та вони ще спробували щось там заперечити: «Тітонько…»

      – І припиніть називати мене тітонькою!

      – Я з нею поговорю, – Кассі важко підвівся зі стільця. Я помітила, що роки не помилували його, він весь подався всередину, ніби опале суфле. Навіть це невеличке зусилля змусило його тяжко хрипіти.

      – Ходімо до саду.

      Я сиділа на поваленому стовбурі біля покинутого колодязя, переповнюючись дивним відчуттям роздвоєння. Здавалося, старий добрий Кассі зараз зніме маску цього товстуна й постане переді мною такий, як раніше – напористий, азартний і дикий.

      – Чому ти чиниш так, Буаз? – запитав він. – Це через мене?

      Я повільно похитала головою.

      – Тебе це аж ніяк не стосується, – відповіла я. – Як і Янніка.

      Я сіпнулась у бік ферми.

      – Ти ж помітив, що я привела до ладу старий будинок.

      Він знизав плечима.

      – Ніколи не міг збагнути, навіщо воно тобі, – визнав він. – Я б до нього і не доторкнувся. Мене сироти хапають від самої думки про те, що ти тут живеш.

      Потім він подивився на мене дивним довгим поглядом, різкуватим, проникливим.

      – Це дуже на тебе схоже, – усміхнувся він. – Ти завжди була її улюбленицею, Буаз. Ти зараз навіть схожа на неї.

      Я смикнулася.

      – Не заговорюй мені зуби! – сухо відказала я.

      – Тепер ти ще й розмовляєш, як вона, – у його голосі звучала любов, провина, ненависть. – Буаз…

      Я глипнула на нього.

      – Хтось мусив зберегти пам’ять про неї, – сказала я. – І я знала, що це будеш не ти.

      Він безпорадно простягнув руки.

      – Але тут, у Ле-Лавезі…

      – Ніхто не знає, хто я. Нікому й на думку не спадає провести паралель.

      Я раптом усміхнулась.

      – Знаєш, Кассі, для багатьох людей усі літні жінки більш-менш однакові на вигляд.

      Він кивнув.

      – І ти гадаєш, що «тітонька Фрамбуаз» тебе викриє.

      – Впевнена, що так.

      Настала тиша.

      – Ти завжди була вправною брехухою, – чомусь згадав він. – Це ще одна річ, яку ти успадкувала від неї. Здатність приховувати. Я от, навпаки, цілком відвертий.

      Кассі широко розкинув руки, щоб продемонструвати свою відкритість.

      – Добре тобі, – байдуже промовила я. Навіть він у це повірив.

      – Ти вправно готуєш, я це визнаю.

      Він дивився повз моє плече на сад і дерева, що згинались під тягарем плодів.

      – Їй би це сподобалось. Знати, що ти все це зберігаєш.

Скачать книгу