LITMIR.BIZ

Скачать книгу

працювати.

      – Де саме? Може, саме з цього приводу й була твоя тодішня ділова зустріч із Біндінгом?

      – Так. Із Біндінгом і з доктором Максом Матушайтом, директором магазину грамофонної компанії «Електрола». Потрібна продавщиця з музичною освітою.

      – Ну, – сказав я, – нічого кращого Біндінгові й на думку не могло спасти.

      – Ну, спадало й краще, та я не схотіла…

      – А я б і не радив йому таке. Коли ж ти почнеш працювати?

      – Першого серпня.

      – Ну, то ще маємо час. Може, підшукаємо щось інше. В усякому разі, ми – твої клієнти, це я тобі гарантую.

      – Хіба в тебе є грамофон?

      – Ні, але ж, зрозуміла річ, я зараз же його куплю. Щоправда, вся ця історія мені не подобається.

      – А мені подобається. Адже нічого путнього я не вмію. Але відколи зі мною ти, все для мене стало набагато простіше. А втім, мабуть, не треба було тобі про це розповідати.

      – Ні, треба, ти завжди повинна мені про все розповідати.

      Вона уважно подивилася на мене.

      – Добре, Роббі.

      Потім підвелась і підійшла до якоїсь шафки.

      – Знаєш, що в мене тут є? Ром для тебе. Думаю, що непоганий ром.

      Поставивши на стіл чарку, вона очікувально подивилась на мене.

      – Ром добрий, це я відчуваю ще здаля. Але ж, Пат, може, краще було б трохи заощаджувати, га? Хоча б задля того, щоб не мати діла з грамофонами?

      – Ні, – відповіла вона.

      – Теж правильно, – сказав я.

      Ром був чимось розбавлений, це я визначав відразу ж по кольору. Крамар безперечно обдурив Пат. Я випив чарку.

      – Першокласний ром, – похвалив я, – налий-но мені ще. Звідки він у тебе?

      – З магазину ось тут, на розі.

      «Ага, – подумав я собі, – так і є: якась задрипана кондитерська». Я вирішив при нагоді зайти туди і сказати власникові, що я про нього думаю.

      – А тепер мені, мабуть, треба йти, Пат, га? – спитав я.

      Вона глянула на мене.

      – Ще ні…

      Ми стояли біля вікна. Внизу засвітилися ліхтарі.

      – Покажи-но мені твою спальню, – сказав я.

      Вона відчинила двері й увімкнула світло. Я з порога заглянув до кімнати. Скільки думок шугало у мене в голові!

      – То це твоє ліжко, Пат… – сказав я нарешті.

      Вона посміхнулась.

      – А чиє ж воно може бути, Роббі?

      – Та й справді! – я звів на неї очі. – А ось і телефон… Тепер я й це знаю… Ну, я піду. Прощавай, Пат!

      Вона доторкнулась долонями до моїх скронь. Як чудово було б залишитися тут, цього вечора бути біля неї під цією м’якою синьою ковдрою… Але щось стримувало мене. Не ніяковість і не страх чи обережність, – просто дуже велика ніжність, ніжність, що була сильніша за жагу…

      – Прощавай, Пат, – сказав я. – Гарно було в тебе. Краще, ніж ти думаєш… І ром… і те, що ти про це подумала!

      – Та це ж так просто…

      – Для мене не просто. Я до такого не звик.

      Знову пансіон пані Залевської. Я, замислившись, посидів у своїй кімнаті. Мені не подобалося, що Пат має чимсь

Скачать книгу